ПОСТАНОВА
Іменем України
19 квітня 2019 року
Київ
справа №815/3801/17
адміністративне провадження №К/9901/48110/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/3801/17
за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобовʼязання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Єфіменка К.С., суддів: Бжассо Н.В., Танцюри К.О.) та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кравця О.О., суддів: Домусчі С.Д., Коваля М.П.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив
- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №30-17 від 31 січня 2017 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобовʼязати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначено, що позивач побоюється переслідувань зі сторони терористичних антиурядових угрупувань в країні походження Лівії. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання позивача біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 14 листопада 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та прийняте з урахуванням всіх обставин справи, що впливають на можливість надання позивачу статусу біженця. Позивачем надано неправдоподібні та суперечливі пояснення щодо загрози повернення до Лівії. Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 08 лютого 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 16 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року.
8. Представник Державної міграційної служби України надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
ОСОБА_2, зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Лівії. Наголошує на тому, що шукач притулку не повинен щось доводити, а замість того він має обґрунтувати своє звернення. Суди як і ДМС України не наводять жодного доказу на спростування фактів заявлених позивачем. Лише особисті сумніви працівника міграційної служби викладені у висновку. Крім того, інформація по країні походження не була досліджена належним чином.
10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):
Представник Державної міграційної служби України посилається на те, що рішення №30-17 від 31 січня 2017 року про відмову у визнанні громадянина Лівії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та обґрунтованим. У випадку повернення на Батьківщину до позивача не існує загроза застосування вироку про смертну кару, тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність поводження. В історії, що була викладена заявником з приводу ймовірного переслідування на Батьківщині існує ряд розбіжностей, що суттєво знижують рівень довіри до заяви особи та свідчать про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Лівії, народився в м. Тріполі. За національністю - лівієць, за етнічною належністю - амазіг (бербер), за віросповіданням - мусульмани, за сімейним станом - неодружений, дітей не має.
12. 29 травня 2016 року ОСОБА_2 вибув до України через неспокійну ситуацію на території Лівії, авіарейсом Тріполі (Лівія) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна).
13. 21 червня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою №126 про прийняття рішення про оформлення документів для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. 05 липня 2016 року наказом першого заступник начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_2, особова справа №2016OD0095.
15. 13 січня 2017 року за результатами розгляду особової справи №2016OD0095 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області склало висновок про відмову ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. 31 січня 2017 року рішенням Державної міграційної служби України №30-17 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
17. Не погоджуючись з рішенням позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
18. Конституція України.
18.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
19.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субʼєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
19.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субʼєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
20. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
20.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.