Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 563/895/16-ц
провадження № 61-36242св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Корецька районна нотаріальна контора у Рівненській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року у складі судді
Кулика Є. В. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня
2017 рокуу складі колегії суддів: Шеремет А. М., Григоренка М. П.,
Хилевича С. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_5, третя особа - Корецька районна державна нотаріальна контора у Рівненській області, про визнання права власності на спадкове майно та визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що батьки сторін ОСОБА_8 та
ОСОБА_9 за час шлюбу побудували житловий будинок № АДРЕСА_1, в якому проживала і вона до 1988 року, після чого виїхала в місто Рівне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати сторін - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер і батько сторін - ОСОБА_8 Покійні батьки завжди говорили, що будинок буде належати тому, хто їх буде доглядати.
В липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про зобовʼязання ОСОБА_4 звільнити спірний будинок. Під час розгляду зазначеної справи, вона дізналась, що 30 січня 1996 року між її батьком ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, згідно якого батько подарував відповідачу спірний житловий будинок.
Батько не мав права дарувати спірний будинок, оскільки він не оформляв на себе право на спадщину за законом після смерті матері та не виготовив свідоцтво про право власності на житловий будинок.
ОСОБА_4 просить визнати за нею право власності на 1/3 частку у спадковому майні на житловий будинок АДРЕСА_1, а також визнати договір дарування житлового будинку № АДРЕСА_1, укладеного 30 січня 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1-143 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 20 грудня
2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні спірного договору дарування були дотриманні всі вимоги закону. Відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на 1/3 частину спірного нерухомого майна, оскільки на момент відкриття спадщини спірний житловий будинок з надвірними будівлями не належав спадкодавцю ОСОБА_8, а тому він не увійшов до складу спадщини, після його смерті.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 20 грудня
2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
03 травня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового звʼязку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корецького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 04 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що помилковим є твердження судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до частини другої статті 549 ЦК Української РСР ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався після смерті матері, оскільки звертатись не було потреби, так як заявник та її батько вступили фактично в управління майном померлої на підставі частини першої статті 549 ЦК Української РСР.
Укладаючи спірний договір дарування, нотаріусом було допущено ряд грубих порушень чинного законодавства, оскільки ОСОБА_8 не належав цілий житловий будинок, а довідка, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, є підробленою, що також підтверджує голова сільської ради.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Корецького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області
від 04 квітня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Корецького районного суду Рівненської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Судами встановлено, що батьки сторін по справі ОСОБА_8 та
ОСОБА_9 з 03 листопада 1947 року перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу збудували спірний житловий будинок № АДРЕСА_1.