Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 201/7193/13-ц
провадження № 61-37648св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Дніпровська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просив зобовʼязати відповідача укласти з ним договір оренди гаражу НОМЕР_1 загальною площею 60,8 кв.м та гаражу НОМЕР_2 загальною площею
73,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати за позивачем право власності без актів введення в експлуатацію на вищезазначені гаражі.
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2013 року між сторонами було укладено попередній договір оренди гаражу НОМЕР_1 загальною площею 60,8 кв.м та гаражу НОМЕР_2 загальною площею 73,1 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1. Відповідно до зазначеного договору відповідач повинен був укласти основний договір оренди у термін до
01 червня 2013 року, проте він його не уклав зазначивши, що право здачі майна в оренду мають лише його власники, а він має сумнів з приводу того, чи є позивач власником зазначеного майна, чим порушив права та інтереси позивача, безпідставно ухиляючись від підписання договору оренди.
ОСОБА_4 придбав гаражі АДРЕСА_1 у осіб, які були членами гаражного кооперативу "Транспортник". Гараж НОМЕР_2 позивачу подарував ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 12 червня 2009 року, який був його власником згідно договору купівлі-продажу від 22 червня 1999 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А. В. за реєстровим № 2462. Позивач самовільно за власні кошти обʼєднав дані гаражі в один гараж НОМЕР_2. Гараж НОМЕР_1 позивач самовільно за власні кошти переобладнав та збільшив у розмірах, проте право власності на зазначене майно за собою не зареєстрував у встановленому законом порядку, у звʼязку з чим змушений звернутися до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж НОМЕР_1 загальною площею 60,8 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 без акта введення в експлуатацію.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж НОМЕР_2 загальною площею 73,1 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 без акта введення в експлуатацію.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 400,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно було переобладнано позивачем за власні кошти, порушень прав інших осіб у звʼязку з самовільним будівництвом не вбачається і сторони на такі обставини не посилалися, спірне майно згідно технічних висновків може експлуатуватися за призначенням.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня
2018 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 1 540,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_5 є неналежним відповідачем по справі, а Дніпровська міська рада, як власник земельної ділянки, і Дніпровський національний університет залізничного транспорту ім. ак. Лазаряна, як користувач земельної ділянки, не були залучені до участі у справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
30 травня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Дніпровська міська рада не є уповноваженим субʼєктом права на розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1, у звʼязку з тим, що вказана земельна ділянка відносить до земель державної власності, а тому будь-яких прав Дніпровської міської ради в контексті розпорядника землями комунальної власності порушено не було.
Доводи інших учасників справи:
29 жовтня 2018 року Дніпровська міська рада через засоби поштового звʼязку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4 відмовити, а постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.