ПОСТАНОВА
Іменем України
18 квітня 2019 року
Київ
справа №823/2344/18
адміністративне провадження №К/9901/1291/19
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ ЧЕРКАСИ" (далі - Товариство) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС) 0002101401 від 03.03.2018 форми "Р".
Обґрунтовуючи позов вказав, що правових підстав для винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким нарахована орендна плата за користування земельною ділянкою за 2017 рік не було, оскільки належний йому в 2016 обʼєкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці, за адресою вул. Деревʼянко, 1, м. Умань, в 25.05.2016 вже був зареєстрований на праві приватної власності за ТОВ "Укр-Пром-Трейд", та надалі був відчужений Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк", правочин зареєстрований - 04.06.2016.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 позов задоволено, у звʼязку із тим, що позивач не є платником визначеної йому оренди за землю за 2017 рік, так як ще в 2016 році ним відчужено третій особі обʼєкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці, яка є предметом орендної плати.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити з підстав відсутності доказів припинення дії договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідною радою, що є наслідком сплати ним коштів за користування землею.
У письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду, поставлено питання про залишення такої без задоволення, а оскаржуваних нею рішень судів - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що з 31.01.2018 по 06.02.2018 посадовими особами Головного управління ДФС у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по орендній платі за землю за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 відповідно до договору оренди землі від 19.02.2016. За наслідками перевірки складено акт від 12.02.2018 №63/23-00-14-0107/36584550, в якому встановлено порушення вимог пунктів 1, 4, 7 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податкового зобовʼязання по орендній платі за 2017 рік на загальну суму 852931,95 грн., в тому числі: за червень 2017 року - 127733,77 грн., за липень 2017 року - 127733,77 грн., за серпень 2017 року - 127733,77 грн., за вересень 2017 року - 127733,77 грн., за жовтень 2017 року - 127733,77 грн., за листопад 2017 року - 127733,77 грн., за грудень 2017 року - 86529,33 грн. Подані заперечення на акт перевірки не принесли позивачу позитивного результату.
На підставі акта перевірки, ГУ ДФС винесено податкове повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002101401 про збільшення суми грошового зобовʼязання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 1066164,93 грн., в тому числі за основним платежем 852931,95 грн., за штрафними санкціями 213232,98 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду, який зазначив про його незаконність, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що плата за землю - обовʼязковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно із підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обовʼязковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України обʼєктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці обʼєкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці обʼєкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.