Постанова
Іменем України
15 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 465/6864/16-ц
провадження № 61-41819св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року в складі судді Марків Ю. С. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2014 року ОСОБА_4 надала ОСОБА_5 позику в сумі 95 000,00 дол. США, які він зобовʼязувався повернути до 13 травня 2015 року. У зазначений строк відповідач борг не повернув.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 основну суму заборгованості в розмірі 40 000,00 дол. США, що еквівалентно станом на 30 листопада 2016 року 1 023 972,00 грн, 5 % на місяць за договором за період з 14 травня 2014 року до 13 травня 2015 року в розмірі 614 383,20 грн, 3 % річних за період з 14 травня 2015 року до 30 листопада 2016 року в розмірі 47 636,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 основну суму заборгованості в розмірі 55 000,00 дол. США, що еквівалентно станом на 30 листопада 2016 року 1 407 961,50 грн, 3 % річних за період з 14 травня 2015 року до 30 листопада 2016 року в розмірі 65 499,00 грн, всього 3 159 451,70 грн.
У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані відповідачем на підтвердження укладення договорів позики розписки про те, що він позичив у ОСОБА_4 40 000,00 дол. США та 55 000,00 дол. США відповідач не оспорював, тому розписки є доказом отримання коштів позичальником від позикодавця, оскільки належних доказів того, що він не отримував від позивача коштів за договорами позики суду не надано. Відповідач заявив про часткове погашення боргу за розписками, чим підтвердив наявність між сторонами договорів позики, хоча і не надав суду належних та допустимих доказів про повернення коштів за цими договорами.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 рокурішення Франківського районного суду міста Львова від 09 серпня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що розписки, написані ОСОБА_5 13 травня 2014 року, не підтверджують факт отримання ним грошових коштів від ОСОБА_4 в сумі 40 000,00 дол. США та 55 000,00 дол. США. У розписках не ідентифіковано особу позичальника, зокрема не зазначено його паспортних даних (ОСОБА_5) та не вказано номер його облікової картки платника податків, не вказано місце їх написання. Відповідно до статті 524 ЦК України валютою договору позики між фізичними особами може бути виключно грошова одиниця України - гривня або в окремих випадках еквівалент іноземної валюти. Таким чином, надані позивачем в якості письмових доказів позики розписки від 13 травня 2014 року не можуть бути доказами фактичного отримання відповідачем грошових коштів на загальну суму 95 000,00 дол. США.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовʼязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предʼявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предʼявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Як передбачено частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобовʼязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.