ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 755/16657/16-ц
провадження № 61-8145св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: КарпенкоС. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП") про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 5 травня 2015 року він уклав трудовий договір з ПАТ "КИЇВЗНДІЕП", відповідно до якого позивача прийнято на посаду заступника директора з господарських питань; посадові обовʼязки йому до відома не доводили, графік та обсяг роботи визначався і виконувався відповідно до окремих завдань.
30 вересня 2016 року на його адресу поштою надійшов лист, підписаний тимчасово виконуючим обовʼязки директора ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" ОСОБА_5, з повідомленням про припинення трудових відносин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, до вказаного листа додано наказ від 26 вересня 2016 року № 129к, який містить посилання на акти про відсутність його на роботі та про відмову від надання пояснень щодо причин такої відсутності.
Зазначав, що посадовими особами ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" не вчинялися дії, спрямовані на притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідно до вимог статті 147 КЗпП України. Також посилався на те, що ОСОБА_5 є головою первинної профспілкової організації відповідача, що відповідно до статті 7 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не дозволяє йому одночасно здійснювати повноваження роботодавця. За весь період роботи заробітна плата йому не виплачувались, за винятком часткових виплат за окремі два місяці, що є підставою для стягнення заборгованості.
За таких обставин просив скасувати наказ ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" від 26 вересня 2016 року № 129к про звільнення з посади заступника директора з господарських питань і поновити його на цій посаді.
Стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року з урахуванням інфляції і 3% річних та середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на день винесення судового рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Скасовано наказ від 26 вересня 2016 року № 129к про звільнення заступника директора з господарських питань (поза штатом) ОСОБА_4 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника директора з господарських питань ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" з 26 вересня 2016 року.
Стягнено з ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" на користь ОСОБА_4 заборгованість із виплати заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66 911,27 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2016 року по 16 травня 2017 року в сумі 31 062,93 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача, який перебував на посаді заступника директора з господарських питань, покладено функцію координації діяльності відповідних підрозділів інституту, тобто досягнення узгодженості в роботі відповідних ланок організації шляхом встановлення раціональних звʼязків (комунікацій) між ними, що в свою чергу передбачає і можливе перебування у відповідних підрозділах інституту, з урахуванням покладених на нього функцій.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження відсутності позивача у підрозділах товариства у місті Києві, Київській та Херсонській областях, роботу яких координував позивач, в період складання актів про відсутність на роботі, у звʼязку з чим наказ про звільнення позивача з підстав відсутності на роботі без поважних причин підлягає скасуванню.
Визначаючи розмір заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що згідно з наказом від 11 січня 2016 року, з яким ознайомлено позивача, у товаристві з 28 березня 2016 року встановлено неповний робочий тиждень. Позивачем не оспорено зміни умов праці в частині запровадження триденного робочого тижня на підприємстві, тому суд застосував показники нарахованої позивачу заробітної плати на підставі наявної довідки відповідача щодо розміру заробітної плати позивача за спірний період (з квітня 2016 року) з урахуванням наказів про зміну умов праці.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вважав, що стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою передбачено стягнення таких складових боргу, не застосовується до трудових правовідносин.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в позові.
У іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав доведеним факт прогулів, вчинених позивачем, а наказ № 129к від 26 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - законним.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що наказ про його звільнення підписано неуповноваженою особою - ОСОБА_5, тимчасово виконуючим обовʼязки директора товариства. З наказом про покладення на ОСОБА_5 обовʼязків директора заявника не ознайомлено та вказана особа жодного разу не зверталась до нього від імені відповідача. Крім того, ОСОБА_5 не міг здійснювати повноваження керівника, оскільки він є головою первинної профспілкової організації ПАТ "КИЇВЗНДІЕП".
Вказував, що акти про відсутність його на роботі не можна вважати належними доказами, оскільки вони складені з порушеннями. Акти, якими засвідчено відсутність позивача на робочому місці від 7 вересня 2016 року, 14 вересня 2016 року, 21 вересня 2016 року та 26 вересня 2016 року, підписані працівником ОСОБА_6, який згідно табелів обліку робочого часу ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" був відсутній на роботі у дні складення актів. Крім того, вказані акти не вказують, на якому саме з підрозділів товариства був відсутній заявник.
Зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведення позивачем свого місця перебування на час, вказаний у актах про відсутність на робочому місці, оскільки тягар доведення законності підстав звільнення лежить на роботодавцеві.
Апеляційний суд, на думку заявника, у порушення вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, безпідставно прийняв на стадії апеляційного перегляду нові докази та не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.
Апеляційний суд, вказує заявник, помилково вважав доведеним факт направлення йому листа відповідача з проханням надати пояснення щодо відсутності на робочому місці, оскільки подані відповідачем докази направлення листа підтверджують лише факт направлення і не містять інформації відносно направлення листа саме такого змісту.
Також заявник вказував, що не він погодився із наказом від 28 березня 2016 року № 71к про встановлення неповного робочого тижня, тому трудовий договір продовжений на попередніх умовах оплати і посилання відповідача на зменшення розміру заробітної плати не відповідають вимогам закону. Відповідач систематично порушував строки виплати заробітної плати, у звʼязку з чим заборгованість із заробітної плати підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Заперечення на касаційну скаргу
У квітні 2018 року ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що наказ № 129к від 26 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним, оскільки факт прогулів підтверджується належними доказами; Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
У червні 2018 року до ОСОБА_4 подав додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких заперечував доводи відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі наказу № 18 від 29 квітня 2015 року зарахований на посаду заступника директора з господарських питань ПАТ "КИЇВЗНДІЕП".
З наказу ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" від 11 січня 2016 року "Про зміни в організації виробництва і праці" суди встановили, що у звʼязку із значним погіршенням фінансового стану товариства, відсутністю обігових коштів та з метою запобігання масовому вивільненню працівників, у товаристві з 28 березня 2016 року встановлено неповний робочий тиждень - 3 робочих дні (понеділок, вівторок, середа).
Суди встановили, що відповідно до наказу ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" № 71к від 22 березня 2016 року "Про встановлення неповного робочого тижня" працівникам товариства, в тому числі і ОСОБА_4, встановлено неповний робочий тиждень - 3 робочих дні (понеділок, вівторок, середа) з 28 березня 2016 року. З вказаним наказом відповідача ознайомлено, про що свідчить його підпис.
Незважаючи на вказівку позивача при ознайомленні з таким наказом останній не звертався до відповідача із заявою про припинення трудового договору за підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України (у звʼязку із зміною істотних умов праці) отже погодився працювати на підприємства в режимі неповного робочого тижня.
Також суди встановили, що 7 вересня 2016 року начальником господарського відділу ОСОБА_5, головним спеціалістом з регіонального розвитку та пілотних проектів ОСОБА_7, юрисконсультом юридичного відділу ОСОБА_8 складено акт про відсутність на роботі, згідно якого заступник директора з господарських питань (поза штатом) ОСОБА_4 у період з 5 вересня 2016 року по 7 вересня 2016 року включно був відсутній на роботі (в товаристві в цілому), на момент складання цього акта відомості про поважні причини відсутності від ОСОБА_4 не надходили.