Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 756/11488/13-ц
провадження № 61-24233св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І, Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року у складі судді Кричиної А. В. та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 та просило: - в рахунок погашення заборговності у розмірі 2 656 591,69 грн за кредитним договором № 223375372 від 16 травня 2008 року, укладеним між ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, звернути стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4;
- визначити початкову ціну реалізації квартири, не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки під час проведення виконавчих дій;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 223375372, за умовами якого банк надав відповідачу кредит за програмою "Житло на вторинному ринку" у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 230 000,00 доларів США, кінцевим строком погашення до 16 травня 2028 року та зі сплатою 13% річних за користування кредитом.
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобовʼязань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за яким останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.
Відповідач з листопада 2009 року належним чином не виконує зобовʼязання за кредитним договором, в результаті чого станом на 22 листопада 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 332 364,78 доларів США, що за курсом НБУ складає 2 656 591,69 грн, та добровільно не погоджується сплатити вказану заборгованість.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду Київської області від 05 березня 2014 року позов ПАТ" Райффайзен Банк Аваль" задоволено.
В рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 656 591, 69 грн за кредитним договором № 223375372 від 16 травня 2008 року, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, звернуто стягнення на нерухоме майно на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_4
Визначено початкову ціну реалізації квартири, не нижче за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконує зобовʼязання за кредитним договором, тому відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" банк вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовʼязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, третя особа ОСОБА_5 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року скасовано та ухвалене нове рішення.
Позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 644 035, 09 грн, яка складається із: заборгованості по кредиту у розмірі 238 428, 37 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 905 757, 96 грн, заборгованості за процентами у розмірі 31 658, 05 доларів США, що за курсом НБУ становить 253 042, 79 грн, пені за прострочення сплати кредиту та процентів у розмірі 485 234, 33 грн, за кредитним договором № 223375372 від 16 травня 2008 року, що укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, звернуто стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_3.
Визначено початкову вартість квартири АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_4 на праві власності, у розмірі 1 550 505 грн.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що розмір пені підлягає обчисленню у національній валюті України, щодо позовних вимог про стягнення пені підлягає застосуванню спеціальний строк позовної давності в один рік, а тому розмір пені підлягає зменшенню з 497 790, 93 грн до 485 234, 33 грн, та відповідно підлягає зменшенню загальний розмір заборгованості за кредитним договором з 2 656 591, 69 грн до 2 644 035, 09 грн.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки відповідач отримував у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" споживчий кредит в іноземній валюті.
Звернення стягнення на іпотечне майно має відбутися шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_3 за початковою ціною 1 550 505 грн, оскільки вказана ціна передбачена іпотечним договором, доказів щодо іншої вартості квартири суду надано не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунки пені, яка підлягає стягненню з відповідача, є необґрунтованими.
Крім того, визначення початкової ціни предмета іпотеки із посиланням на заставну ціну, визначену іпотечним договором, не відповідає положенням Закону України "Про іпотеку".
Укладаючи іпотечний договір сторони погодили, що ціна предмета іпотеки, визначена у договорі, не є ціною предмета іпотеки для його реалізації у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Початкова ціна предмета іпотеки повинна встановлюватися на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною субʼєктом оціночної діяльності або незалежним експертом та стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України 15 травня 2018 року справу № 756/11488/13-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.