ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2019 року
Київ
справа №808/3587/13-а
адміністративне провадження №К/9901/9084/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013 (суддя - Мінаєва К.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді: Дадим Ю.М., Круговий О.О.) у справі № 808/3587/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" (далі - ПрАТ "Завод напівпровідників") звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі) від 14.03.2013 №0000122620 та №0000132620.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що придбані сировина, матеріали, послуги, енергоресурси, були використані в господарській діяльності підприємства для виготовлення продукції власного виробництва. Враховуючи, що з придбаної сировини та матеріалів було виготовлено полікристалічний кремній, ПрАТ "Завод напівпровідників" сплачувало податок на додану вартість за придбання товарів (послуг), які в подальшому використовувалися в господарській діяльності підприємства - у виробництві полікристалічного кремнію, який в свою чергу в подальшому призначався для продажу. Зазначає, що чинне податкове законодавство не передбачає можливості визначення податкових зобовʼязань платника чи зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами порівняння даних про собівартість продукції та суми отриманого доходу. Також, зазначає, що обовʼязкове отримання прибутку не охоплюється поняттям "господарської діяльності".
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: статей 194, 195, 198, 201 Податкового кодексу України.
Так, відповідач зазначає, що використання придбаних матеріалів, сировини лише у виробництві не є достатньою умовою для формування податкового кредиту. ПрАТ "Завод напівпровідників" здійснює придбання товарів, послуг для власного виробництва, які не включаються до обсягів продажу виготовленої продукції, у звʼязку з чим підприємство не отримує компенсації вартості товарів, послуг, які придбаваються. В даному випадку, діяльність позивача не направлена на отримання доходу, як це передбачено законодавством.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як зʼясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПрАТ "Завод напівпровідників" відʼємного значення різниці між сумою податкового зобовʼязання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень значення з податку на додану вартість, що декларувались у квітні - листопаді 2012 року, про що складено акт від 26.02.2013 №100/26-2/31792555.
За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, у звʼязку з чим позивачем завищено відʼємне значення різниці між сумою податкового зобовʼязання і сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 191285,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування за грудень 2012 року в розмірі 474857,00 грн.; завищено залишок відʼємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 Декларації за грудень 2012 року) на загальну суму 1416495,00 грн.
14.03.2013 відповідачем на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122620, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 474857,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 237428,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000132620, згідно з яким позивачу зменшено суму відʼємного значення з податку на додану вартість в розмірі 1607780,00 грн. за грудень 2012 року.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що повʼязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу України, тільки у межах господарської діяльності платника податку, у звʼязку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку має право на віднесення таких сум до податкового кредиту.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовʼязання звітного періоду (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України).
Відповідно до абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звʼязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника податку на додану вартість на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звʼязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.