ПОСТАНОВА
Іменем України
18 квітня 2019 року
Київ
справа №524/8024/16-а
адміністративне провадження №К/9901/33640/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року (головуючий суддя - Любчич Л.В., судді - Спаскін О.А. , Сіренко О.І.) у справі №524/8024/16-а
за позовом ОСОБА_3
до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області
про стягнення середнього заробітку, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення з виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року в сумі 19810,44 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року в позові ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року в сумі 19810,44 грн. відмовлено.
3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обовʼязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Тобто, підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу є склад правопорушення, який включає два юридичні факти - порушення строків розрахунку при звільненні та вина власника чи уповноваженого ним органу. Виходячи із встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невчасному розрахунку позивачки при звільненні, тому що кошти, які були стягнуті на її користь судовим рішенням від 07.09.2016 року не входили до сум, що належали їй при звільненні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4. Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просила скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10.11.2016 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року у справі №524/8024/16-а залишено без змін.
6. Приймаючи рішення, апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є: наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату працівникові цих сум. Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки кошти, що були стягнуті на користь позивача судовими рішеннями, не входили до сум, які належали їй при звільненні що виключає застосування положень ст. 117 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
7. 20 лютого 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року, в якій позивач просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на наявність судових рішень, які підтверджують не проведення відповідачем своєчасного розрахунку при її звільненні. Посилаючись на стягнення в судовому порядку на її користь 155562,75грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач вказує на необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за неохоплений вказаним судовим рішенням період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року.
9. Відповідачем до суду касаційної інстанції надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність наведених в ній доводів. Просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
10. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 10.10.2000 року по 13.04.2011 року ОСОБА_3 працювала на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука.
12. 07.09.2016 року постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі №524/1727/16-а судом стягнуто з виконавчого комітету Автозаводської районної ради Кременчука на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2011 року по 29.02.2016 року в сумі 155562,75грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
13. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.