П О С Т А Н О В А
Іменем України
04 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/448/15
Провадження № 11-618сапс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
Головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника Вищої ради правосуддя - Белінської О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Шарапа В. М., судді Бевзенко В. М., Білоус О. В., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.) від 17 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 05 листопада 2015 року № 809/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Соломʼянського районного суду м. Києва у звʼязку з порушенням присяги судді".
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 грудня 2015 року відкрив провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З урахуванням наведеного вище позовну заяву ОСОБА_5 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовив.
За позицією суду першої інстанції ВРЮ, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, з дотриманням принципу пропорційності при застосуванні дисциплінарного стягнення, а тому немає підстав для скасування рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 809/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Соломʼянського районного суду м. Києва у звʼязку з порушенням присяги судді".
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції не дослідив усіх доказів та неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вища рада правосуддя (як правонаступник ВРЮ) у відзиві на апеляційну скаргу просила у її задоволенні відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 25 вересня 2006 року № 783/2006 призначив ОСОБА_5 на посаду судді Соломʼянського районного суду м. Києва строком на пʼять років, а Верховна Рада України Постановою від 06 жовтня 2011 року
№ 3833-VI обрала його суддею цього ж суду безстроково.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 13 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_7 від 13 жовтня 2014 року, а 08 грудня 2014 року - заява заступника Генерального прокурора України ОСОБА_8 від 05 грудня 2014 року про порушення суддею Соломʼянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 норм законодавства України під час прийняття рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту. На їх обґрунтування заявники зазначили, що слідчий суддя ОСОБА_5 при розгляді кримінальних проваджень про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вчинив дії, які викликають сумнів у його безсторонності, обʼєктивності та неупередженості.
Зі змісту цих заяв убачається, що 23 січня 2014 року слідчий суддя Соломʼянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 постановив ухвалу у справі № 760/1374/14-к, якою задовольнив клопотання слідчого ОСОБА_25 слідчого відділу Соломʼянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ МВС України) у м. Києві, подане в межах кримінального провадження № 12014100000000220 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та застосував до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строкомз 03 год. 10 хв. 21 січня 2014 року до 03 год. 10 хв. 18 березня 2014 року (56 днів). Ця ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Також 23 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_5 постановив ухвалу у справі № 760/1376/14-к, якою задовольнив клопотання слідчого ОСОБА_26 слідчого відділу Соломʼянського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, подане в межах кримінального провадження № 12014100000000220 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, та застосував до підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком з 04 год. 25 хв. 21 січня 2014 року по 04 год. 25 хв. 23 лютого 2014 року (33 дні).
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 03 лютого 2014 року скасував зазначену вище ухвалу та застосував до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог процесуального закону.
24 березня 2015 року відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року
№ 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII) ТСК ухвалила висновок № 9/02-15 про визнання в діях судді Соломʼянського районного суду м. Києва ОСОБА_5. наявності ознак порушення присяги. Цей висновок направлено до ВРЮ.
ВРЮ ухвалою від 10 вересня 2015 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Соломʼянського районного суду м. Києва ОСОБА_5., за результатами розгляду якої дисциплінарна секція ВРЮ на засіданні 22 вересня 2015 року дійшла висновку рекомендувати ВРЮ внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Соломʼянського районного суду м. Києва за порушення присяги.
05 листопада 2015 року ВРЮ ухвалила рішення № 809/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Соломʼянського районного суду м. Києва у звʼязку з порушенням присяги судді".
Мотивуючи таке рішення, ВРЮ зазначила, що вчинені суддею ОСОБА_5 дії під час розгляду кримінальних проваджень № 760/1374/14-к і № 760/1376/14-к та постановлення ухвал від 23 січня 2014 року про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 порочать звання судді, викликають сумнів у його обʼєктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обовʼязків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді у звʼязку з порушенням присяги.
Не погодившись із рішенням ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 809/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Соломʼянського районного суду м. Києва у звʼязку з порушенням присяги судді", ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.
Представник ВРП - Белінська О. В. проти задоволення апеляційної скарги заперечила з мотивів, що викладені у відзиві та були наведені під час слухання справи.
Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи Вищої ради правосуддя, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 126 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 131 Основного Закону України передбачалося, що в Україні діяла ВРЮ, до відання якої належало внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
За приписами ст. 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його обʼєктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, установлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Згідно із ч. 1 ст. 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) зміст присяги судді полягає в урочистому зобовʼязанні обʼєктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обовʼязки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_5 зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінки його аргументам про відсутність у ВРЮ підстав для застосування до нього стягнення у вигляді звільнення з посади судді, оскільки в його діях не було умисного порушення норм права, а тим більше порушення присяги.
Однак Велика Палата Верховного Суду не підтримує таку позицію скаржника, адже суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав достатнє обґрунтування того у чому виражена умисність дій та упередженість судді ОСОБА_5. під час постановлення ухвал від 23 січня 2014 року.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для застосування до судді ОСОБА_5. дисциплінарного стягнення було допущення ним низки істотних порушень норм процесуального права під час розгляду кримінальних проваджень № 760/1374/14-к та № 760/1376/14-к при постановленні ухвал від 23 січня 2014 року про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Зокрема, ВРЮ в оскаржуваному рішенні дійшла висновку, що суддя ОСОБА_5 не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК України), а також про недостатність підстав для застосування більш мʼяких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК України. Крім того, слідчий суддя ОСОБА_5 при розгляді цих справ не забезпечив виконання завдань кримінального провадження та не додержав принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв таку позицію ВРЮ, а ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, в основу якого покладено цей висновок, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, слідчий суддя ОСОБА_5 ухвалою від 23 січня 2014 року (кримінальне провадження № 760/1374/14-к) задовольнив клопотання слідчого ОСОБА_25 слідчого відділу Соломʼянського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, подане в межах кримінального провадження № 12014100000000220 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, та застосував до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком з 03 год. 10 хв. 21 січня 2014 року до 03 год. 10 хв. 18 березня 2014 року (56 днів).
Доказами вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення суддя ОСОБА_5 визнав письмові пояснення підозрюваного, протокол допиту та рапорт міліціонера Батальйону міліції особливого призначення "Беркут" (далі - БМОП "Беркут") ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_12 та протокол допиту командира взводу БМОП "Беркут" ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_13
При цьому з матеріалів справи вбачається, що рапорт міліціонера БМОП "Беркут" ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_12 складений не стосовно підозрюваного ОСОБА_9, а щодо невідомої особи - ОСОБА_14
Проте суддя ОСОБА_5 при постановленні ухвали від 23 січня 2014 року не надав цим обставинам жодної оцінки.
Суд першої інстанції правильно встановив, що у матеріалах зазначеного кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 відсутні будь-які інші докази на підтвердження вини підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення. На їх наявність не вказує ані слідчий у клопотанні про обрання запобіжного заходу, ані слідчий суддя в ухвалі про обрання запобіжного заходу.
Крім того, у зазначеному вище рапорті вказано про виявлення тілесних ушкоджень у підозрюваного. Проте суддя ОСОБА_5 не надав цим обставинам жодної оцінки.
За клопотанням слідчого та згідно з предʼявленою ОСОБА_9 підозрою підставою для його затримання останнього стало те, що 21 січня 2014 року приблизно о 03 годині на вул. Грушевського, 2а у м. Києві не встановлені досудовим розслідуванням особи, серед яких був і ОСОБА_9, організували натовп у кількості приблизно 3000-5000 осіб для масових заворушень, під час вчинення яких підозрюваний декілька разів нібито кидав у працівників міліції каміння та пляшки з легкозаймистими речовинами, чим спричинив останнім тілесні ушкодження.
Однак у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які б підтверджували заподіяння тілесних ушкоджень працівникам міліції.
Проте, під час розгляді цієї справи слідчий суддя ОСОБА_5 не надав цим обставинам належної оцінки і не врахував їх при обранні запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9
Всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахував стан здоровʼя підозрюваного (закрита форма туберкульозу), у звʼязку з чим ОСОБА_9 та його захисник - адвокат Радіонова Л. І. заперечували проти задоволення клопотання слідчого та просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
За результатами розгляду кримінального провадження № 760/1376/14-к, слідчий суддя ОСОБА_5 постановив ухвалу від 23 січня 2014 року, якою задовольнив клопотання слідчого ОСОБА_26 слідчого відділу Соломʼянського районного управління ГУ МВС України у м. Києві та застосував до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 лютого 2014 року (33 дні). При цьому одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави у межах 100 мінімальних заробітних плат у сумі 121 800,00 грн для забезпечення виконання ОСОБА_10 обовʼязків, визначених КПК України, та розʼяснено, що в разі внесення застави його буде звільнено з-під варти.
Доказами підтвердження вини підозрюваного у зазначеній вище ухвалі значаться протоколи допиту міліціонера БМОП "Беркут" ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_12 та командира взводу БМОП "Беркут" ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_13, показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які також були працівниками міліції.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що при розгляді цієї справи слідчий суддя ОСОБА_5 не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також про недостатність підстав для застосування більш мʼяких запобіжних заходів.
Зокрема, у матеріалах кримінального провадження № 760/1376/14-к відсутній протокол допиту ОСОБА_10, який був зазначений слідчим у клопотанні як доказ вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України.
Також з матеріалів зазначеного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 відмовився від підписання протоколу затримання та повідомлення про вручення підозри, що підтверджується розписками захисника у зазначених процесуальних документах.
Проте при обранні запобіжного заходу ОСОБА_5 не звернув уваги на вказані вище обставини. Також суддя не надав належної оцінки тому, що підозрюваний ОСОБА_10 не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем постійного проживання, є приватним підприємцем та має на утриманні малолітню дитину.
Крім того, слідчий суддя не врахував і стану здоров?я підозрюваного, який був доставлений до суду для розгляду клопотання слідчого з лікарні швидкої допомоги, де ОСОБА_10 перебував з 22 січня 2014 року з діагнозом запалення легенів.
Однак ці обставини врахував Апеляційний суд м. Києва, який ухвалою від 03 лютого 2014 року скасував ухвалу Соломʼянського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 760/1376/14-к та застосував до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обовʼязок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
ЄСПЛ у п. 54 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" також зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повʼязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
За приписами ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.