Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 754/9154/16-ц
провадження № 61-21010св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 08 липня 2010 року між нею та ОСОБА_5 укладено попередній договір, предметом якого було укладення у майбутньому договору-купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу не пізніше 30 грудня 2010 року за ціну 880 000 грн, яка не підлягала зміні.
До підписання договору 08 липня 2010 року вона передала відповідачу в рахунок вартості квартири суму в розмірі 280 000 грн, яка врахована у вартість квартири. Суму в розмірі 600 000 грн позивач зобовʼязувалась передати відповідачу до 08 липня 2014 року.
У звʼязку з неналежним виконанням відповідачем договору в цілому, а також умов договору щодо укладення основного договору, між позивачем та відповідачем 08 грудня 2011 року було укладено попередній договір, за умовами якого сторони домовилися про те, що у майбутньому між ним буде укладено договір купівлі-продажу частини жилого будинку, якою є окрема квартира АДРЕСА_2, з відповідною частиною земельної ділянки. На час підписання попереднього договору від 08 грудня 2011 року вказаний вище будинок реконструювався, і після його реконструкції та здачі в експлуатацію його власник - відповідач у справі, отримав правовстановлюючий документ на цей будинок. Щодо розміру квартири відбулися зміни, і в договорі було зазначено, що квартира складається з двох житлових кімнат загальною площею 112,20 кв. м.
Сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 08 липня 2014 року за ціною 880 000 грн і не змінювати її в подальшому.
За умовами попереднього договору до його підписання позивач передала відповідачу кошти у розмірі 434 000 грн, а до 08 липня 2014 року включно зобовʼязалася передати в рахунок оплати вищевказаної квартири суму в розмірі 445 500 грн.
У звʼязку з систематичним невиконанням відповідачем умов попереднього договору від 08 грудня 2011 року основний договір купівлі-продажу так і не було укладено.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь грошові кошти в розмірі 1 596 710,03 грн, з яких сума коштів, які підлягають стягненню (на підставі пункту 4.1. попереднього договору), становить 876 666,41 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобовʼязання - 396 823,48 грн, 3 % річних - 29 213 грн, інфляційні втрати - 294 007,14 грн, що нараховані за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що судом встановлено порушення положень попереднього договору обома сторонами, що, в свою чергу, унеможливлює зробити висновок про недотримання домовленості щодо укладення основного договору саме з вини відповідача. Вимоги позивача про стягнення грошових сум на підставі пункту 4.1 попереднього договору з відповідними похідними від них компенсаційними виплатами не знайшли свого підтвердження з огляду на характер взаємовідносин, які склались між сторонами.
Крім того, позивач не заявляла вимог про розірвання попереднього договору та не надала суду належних і допустимих доказів того, що основний договір не було укладено саме з вини ОСОБА_5
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_4, задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аванс за попереднім договором від 08 грудня 2011 року в сумі 434 500 грн, 3 % річних за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року в сумі 29 213 грн, інфляційні втрати за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року в сумі 294 007,14 грн, а всього - 757 720,14 грн.
У задоволеленні іншої частини вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що передана позивачем відповідачу сума у розмірі 434 500 грн не визначена договором як завдаток, а тому на підставі частини другої статті 570 ЦК України вважається авансом та підлягає поверненню. Також правомірними є вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних за весь час користування вказаними грошовими коштами. Разом з цим стягнення неустойки умовами попереднього договору не було передбачено, наявність визначених пунктом 4.1 попереднього договору матеріальних збитків не доведено позивачем, а зазначена позивачем сума судових витрат, повʼязаних з розглядом іншої цивільної справи за участю тих самих сторін, не є збитками у розумінні положень статті 22 ЦК України, а тому судом відмовлено у задоволенні позову у цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконними та необґрунтованими. Судом залишено поза увагою те, що у порушення домовленості між сторонами ОСОБА_4 сплатила йому лише частину вартості квартири, що вказує, в свою чергу, на невиконання саме нею зобовʼязання за попереднім договором купівлі-продажу, чим порушено вимоги статті 526 ЦК України щодо належного виконання зобовʼязання. Вимоги про розірвання попередніх договорів та стягнення з відповідача на її користь суми сплачених нею коштів за умовами попередніх договорів купівлі-продажу вона не заявляла. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що основний договір купівлі-продажу квартири не укладено саме з вини відповідача. Суд помилково вважав сплачені позивачем кошти за попередніми договорами авансом, оскільки вказана сума була сплачена у вигляді завдатку в рахунок вартості квартири.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила про необґрунтованість її доводів. Оскільки грошові кошти у розмірі 434 500 грн в рахунок оплати вартості квартири за попереднім договором не визначені умовами договору як завдаток, то вони відповідно до положень частини другої статті 570 ЦК України вважаються авансом, повернення якого не ставиться в залежність від наявності або відсутності вини однієї зі сторін, унаслідок неукладення основного договору.
Відповідач не спростував висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності її позовних вимог та не довів порушення вказаним судом норм матеріального та процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.