Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 127/6694/17
провадження № 61-14974св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - приватне підприємство "Хмельницькліфтбуд",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада
2017 року в складі судді Луценко Л. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року в складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Шемети Т. М.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Хмельницькліфтбуд" (далі - ПП "Хмельницькліфтбуд") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2015 року відповідно до наказу № 5 його було прийнято на роботу в ПП "Хмельницькліфтбуд" на посаду технічного директора.
13 листопада 2015 року наказом № 37/1 позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки було порушено законний порядок накладення дисциплінарного стягнення, письмові пояснення від позивача не вимагались, з наказом про звільнення з роботи позивача не було ознайомлено, копія такого наказу позивачу не видавалась, також не здійснено компенсацію за невикористану відпустку.
Про звільнення позивач дізнався з відповідей Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21 червня 2016 року № 3570/16 та Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 18 липня 2016 року № 16396, оскільки у вказані органи влітку 2016 року позивач звертався із заявами про порушення відповідачем його прав, у тому числі щодо невиплати заробітної плати.
Позивач вважав, що ним не було здійснено ніякого прогулу, оскільки при прийнятті на роботу було погоджено питання про відсутність необхідності знаходження позивача у м. Хмельницькому щоденно, а місце постійного проживання позивача у м. Вінниці, що усім добре відомо, не викликало ніякого заперечення зі сторони підприємства відповідача. Усі робочі питання вирішувались переговорами та обміном документами/інформацією в електронному вигляді.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: скасувати наказ
від 13 листопада 2015 року № 37/1 про його звільнення; поновити на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення з листопада 2015 року по березень 2017 року в розмірі 28 500,00 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивача правомірно звільнено відповідачем із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул), що підтверджується актами про відсутність
ОСОБА_4 на робочому місці 02 листопада 2015 року, 06 листопада 2015 року, 13 листопада 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач працював у відповідача за сумісництвом та при прийнятті позивача на роботу питання про місце його роботи було погоджено і визначене у м. Вінниці, за місцем проживання, що задовольняло обидві сторони. Постійного перебування позивача у
м. Хмельницькому не є обовʼязковим. Проте, суди неповно оцінили зібрані докази у справі, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відзив відповідачем на касаційну скаргу не подано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.