ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2019 року
Київ
справа №804/2011/16
адміністративне провадження №К/9901/43820/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду в складі судді Гончарової І.А. від 23.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шлай А.В., Чебаненко С.В., Прокопчук Т.С. від 17.10.2017 у справі №804/2011/16 за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобовʼязання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 07 квітня 2016 року звернувся до суду з позовом, в якому просила зобовʼязати відповідача провести дії щодо включення до (четвертої) черги задоволення вимог кредиторів у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" частину кредиторських вимог в сумі 894271,10грн. та подати пропозицію для затвердження виконавчою дирекцію Фонду змін до реєстру акцептованих вимог щодо включення частини кредиторських вимог позивача до (четвертої) черги.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 11 червня 2014 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) - " 8 років разом on-line" №10008007629627. За умовами договору позивач надав банку кошти в сумі 36957,16 євро, які розміщені на депозитному рахунку НОМЕР_1, строк дії договору до 16 червня 2015 року під 9,5%. 11 червня 2014 року до договору №10008007629627 сторонами укладено додаткову угоду за умовами якої було встановлено відсоткову ставку на рівні 9,75% річних.
На підставі постанови правління Національного банку України № 150 від 02 березня 2015 року "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 51 від 02 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 71 від 08 квітня 2015 року, яким тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" запроваджено на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року.
На підставі постанови правління Національного банку України № 664 від 02 жовтня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 181 від 02 жовтня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
У звʼязку з тим, що позивач за результатами висновків Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб та Комісії з перевірки відповідності інформації, внесеної до бази даних про вкладників включений до Переліку осіб, які на індивідуальній основі отримують від ПАТ "Дельта Банк" проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, операції щодо виплат за договорами банківських вкладів було обмежено відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" № 15 від 05 жовтня 2015 року, а кредиторські вимоги позивача до ПАТ "Дельта Банк" за банківським договором вкладу (депозитів), яким встановлено індивідуальні умови включено до сьомої черги на їх задоволення.
Позивач, посилаючись на протиправні дії відповідача щодо віднесення кредиторських вимог до 7 черги погашення, звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 згаданого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між субʼєктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субʼєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 4 КАС України (у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У цій справі спірні правовідносини виникли у звʼязку з виконанням Уповноваженою особою дій щодо акцептування вимог кредиторів, а саме акцептування заявлених вимог позивача не в повному обсязі. Дана заборгованість перед виникла відповідно до укладеного договору із банківською установою, але внаслідок початку ліквідаційної процедури банку.