ПОСТАНОВА
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа №750/6793/17
адміністративне провадження №К/9901/24012/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 04.09.2017 (суддя Карапута Л.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 (колегія суддів у складі: Глущенко Я.Б., Собківа Я.М., Шелест С.Б.) у справі за позовом Чернігівського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року Чернігівське обʼєднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач, Чернігівське ОУПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Чернігівській області) про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №53068799 від 05.07.2017 в сумі 87,00 грн.
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 04.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.12.2016 на виконання до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області надійшов виконавчий лист № 750/7077/16-а, виданий 01.12.2016 Деснянським районним судом міста Чернігова про зобовʼязання Чернігівського ОУПФУ провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу", в редакції, що діяла на дату призначення пенсії, в розмірі 84 % місячного заробітку, починаючи з 01.07.2016.
05.07.2017 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 87,00 грн. при примусовому виконанні виконавчого листа № 750/7077/17-а.
Відповідно до наведеного розрахунку у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження сума витрат виконавчого провадження склала 87,00 грн., з яких: друк 1 аркуша (папір включно) - 4 грн.; направлення рекомендованого листа (2) - 32 грн.; плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження - 51 грн.
Вважаючи постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження протиправною позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить розрахунок здійснених виконавцем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження. Суди зазначили, що відповідачем дотримано вимоги статті 42 Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень та наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження" і правомірно винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а тому предʼявлений позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження прийнята з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження" та містить відомості, які ґрунтуються на припущеннях, що призводить до безпідставного стягнення коштів із державного органу. Позивачем у добровільному порядку до початку відкриття виконавчого провадження виконано рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, а тому у відповідача відсутні правові підстави для стягнення витрат виконавчого провадження. Також скаржник посилається на те, що судами проігноровано статтю 73 Закону України "Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування", якою забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, повʼязані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.