ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 201/12812/16-ц
Провадження № 14-564цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ГТУЮ у Дніпропетровській області), Міністерство юстиції України (далі - МЮ України),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України (далі - ДКС України),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ГТУЮ у Дніпропетровській області, МЮ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДКС України, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу влади, та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 29 грудня 2000 року він є арбітражним керуючим, однак з 23 червня 2014 року дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого припинено на підставі наказу МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Підставою для винесення наказу став лист ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1 до управління з питань банкрутства Департаменту нотаріату та банкрутства МЮ України.
Зазначав, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року, визнано протиправним наказ МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5 у частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобовʼязано МЮ України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_3 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 та внести до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому ОСОБА_3 дії вказаного свідоцтва.
Оскільки дія свідоцтва припинена з 23 червня 2014 року до 06 січня 2016 року і він не отримав оплату за його послуги як арбітражного керуючого, вважав, що йому завдано шкоду незаконним рішенням органу влади, у тому числі й моральну.
Просив стягнути солідарно з відповідачів недоотриману плату за надані послуги арбітражного керуючого у розмірі 52 876,66 грн та 18 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження шкоди, завданої діями відповідачів, та наявності причинного звʼязку між шкодою та їх діями.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір, який повʼязаний з вимогами про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень, та за своїм субʼєктним складом підпадає під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), належить до компетенції господарських судів. Крім того, спір виник між ОСОБА_3 та відповідачами з питань застосування Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ), а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок, що розгляд справи належить до господарського судочинства, оскільки позов подано з підстав прийняття незаконного рішення про припинення дії свідоцтва арбітражного керуючого, чим позбавлено позивача можливості працювати, отримувати дохід від діяльності та завдано шкоду, у тому числі й моральну.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 18 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2018 року визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в складі пʼяти суддів без повідомлення учасників справи, а ухвалою від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди установили, що 29 грудня 2000 року Міністерство економіки України видало ОСОБА_3 ліцензію НОМЕР_2 на право провадження підприємницької діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Згідно зі свідоцтвом про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 ОСОБА_3 має право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Відповідно до наказу МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5, виданого на підставі листа ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1, дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3 припинено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року, визнано протиправним наказ МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5 у частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобовʼязано МЮ України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_3 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року НОМЕР_3 та внести до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому ОСОБА_3 дію вказаного свідоцтва.
Наказом МЮ України від 25 грудня 2015 року № 2778/5 скасовано пункт 1 наказу МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_3.".
На момент припинення дії свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_3 був призначений арбітражним керуючим у справах № 24/5005/10848/2012, № 29/5005/952/2012, № 34/5005/10374/2012, які порушені Господарським судом Дніпропетровської області.
Позивач вважав, що наказом МЮ України від 23 червня 2014 року № 1004/5, виданим на підставі листа ГТУЮ у Дніпропетровській області від 13 травня 2014 року НОМЕР_1, порушено його права як фізичної особи, а саме на отримання заробітної плати (грошової винагороди). Також зазначав, що унаслідок незаконних дій відповідачів він зазнав моральних страждань.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у звʼязку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.