Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 149/2318/16-ц
провадження № 61-11049св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача -ОСОБА_3,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Вінницької області, Калинівська місцева прокуратура Вінницької області, комунальна установа "Хмільницька центральна районна лікарня",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Хмільницьке обʼєднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та заступника прокурора Вінницької області на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, у складі судді Вергелеса В. О., від 06 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М., від 12 вересня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
Державної казначейської служби України, прокуратури Вінницької області, Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області, комунальної установи "Хмільницька центральна районна лікарня", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хмільницьке обʼєднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, про примусове виконання обовʼязку в натурі, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року його визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України і призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Відповідно до частини другої статті 49, частини пʼятої статті 74 КК України від призначеного покарання його звільнено у звʼязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2013 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року щодо нього у частині засудження за частиною першою статті 190 КК України скасовано, справу у цій частині повернуто на додаткове розслідування прокурору Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області, в іншій частині вирок залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області
від 11 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 у частині засудження його за епізодом вчинення шахрайських дій відносно потерпілого ОСОБА_4 скасовано, справу у цій частині закрито за відсутністю у діянні складу злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. За результатами розслідування кримінальної справи у частині направлених судом на додаткове розслідування епізодів (відкрите кримінальне провадження № 12014020330000205 від 20 березня 2014 року) постановою слідчого Хмільницького районного відділу управління внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 року кримінальне провадження було закрите у звʼязку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вважав, що він був незаконно затриманий, незаконно утримувався під вартою, до нього незаконно застосовувалися інші запобіжні заходи, чим були порушені його права і свободи, що призвело до встановлення йому інвалідності. За час перебування у Вінницькому слідчому ізоляторі він втратив заробітну плату, нарахування до пенсії і пенсійний стаж. Наказом від 13 липня 2006 року № 54 його було звільнено із посади завідувача пологовим відділенням Хмільницької центральної районної лікарні, отже він був вимушений разом із дружиною виїхати з
м. Хмільника у пошуках роботи до м. Києва. Через порушення його прав він став часто нервувати, порушився сон, зʼявилися часті головні болі, виникла депресія, тому він вимушений був лікуватись. На сьогоднішній день у нього значно погіршився загальний стан здоровʼя, що також вимагає додаткових матеріальних затрат на його відновлення.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути на його користь 500 тис. грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобовʼязати комунальну установу "Хмільницька центральна районна лікарня" сплатити страхові внески за позивача за серпень-жовтень
2002 року для зарахування трудового стажу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 270 тис. на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 був незаконно засуджений та перебував під слідством та судом з 12 серпня 2002 року по 19 травня 2015 року. Враховуючи моральні страждання та вимушені зміни у його житті, наявні підстави для задоволення позову у частині відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати (3 200 грн) за кожен місяць перебування під судом та слідством (153 місяці). При цьому суд першої інстанції стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди 270 тис. грн. У частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження майнової шкоди в розмірі 500 тис. грн, зокрема, понесених витрат в розмірі 400 тис. гривень на авіаквитки та витрат на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 100 тис. грн.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року апеляційні скарги прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 320 тис. грн на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір мінімальної заробітної плати у сумі
3 200 грн, оскільки відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. З урахуванням викладеного, апеляційний суд розрахував розмір мінімально гарантованого відшкодування моральної шкоди у сумі 264 тис. грн, проте враховуючи тривалість та тяжкість вимушених змін у житті позивача, суд апеляційної інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди
у розмірі 320 тис. грн. В іншій частині позовних вимоги суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи заявників
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не розʼяснили позивачу порядок нарахування трудового стажу під час перебування під вартою та як зараховується незаконне відсторонення від роботи до загального трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю. Судом першої інстанції неправильно розрахований розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки 3 200 грн х 153 місяців становить 489 600 грн, проте суд першої інстанції стягнув 270 тис. грн, а апеляційний суд на зазначену помилку районного суду увагу не звернув. Апеляційний суд неправильно визначив гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із місячного посадового окладу у розмірі 1 600 грн на місяць. Суди не перевірили всі обставини та докази на підтвердження витрат позивача.
У касаційній скарзі заступник прокурора Вінницької області просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не обґрунтовано, яких саме моральних чи фізичних страждань зазнав позивач, матеріали справи не містять доказів на підтвердження застосування позивачем додаткових зусиль для нормалізації життєвих звʼязків і відновлення стосунків з оточуючими людьми. За весь час досудового слідства ніхто не обмежував ОСОБА_2 у свободі пересування. Стягнення коштів за перебування позивача під судом і слідством є безпідставними.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду" позивач має право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під судом та слідством незалежно від вини посадових осіб.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області.
22 травня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 серпня 2002 року слідчим Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області було затримано ОСОБА_2 за підозрою в отриманні хабаря, що підтверджується копією протоколу затримання від 16 серпня 2002 року (т. 2, а. с. 23).
Відповідно до постанови Хмільницького міського суду Вінницької області від 19 серпня 2002 року затримання ОСОБА_2 визнано законним та продовжено строк затримання до 10 діб (т. 2, а. с. 24).
Постановою слідчого Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області від 22 серпня 2002 року ОСОБА_2 предʼявлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України
(т. 2, а. с. 25).
Відповідно до постанови Хмільницького міського суду Вінницької області від 23 серпня 2002 року відносно ОСОБА_2 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 2, а. с. 26).
Ухвалою Хмільницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2002 року відмовлено у задоволенні подання слідчого про продовження строку тримання під вартою позивача, його було звільнено з під варти та відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 2, а.с.27-30).
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним за частиною другою статті 190 КК України, призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн у дохід держави. Відповідно до частини третьої статті 49, частини пʼятої статті 74 КК України його звільнено від призначеного покарання у звʼязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності
(т. 2, а. с. 31-35).
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2013 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня
2013 року стосовно ОСОБА_2 у частині засудження за частиною першою статті 190 КК України скасовано та справу у цій частині направлено до Хмільницької міжрайонної прокуратури Вінницької області на додаткове розслідування. За частиною другою статті 190 КК України ОСОБА_2 засуджено до штрафу у розмірі 850 грн у дохід держави із звільненням від призначеного покарання (т. 2, а. с. 36-39).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 у частині засудження його за епізодом вчинення шахрайських дій відносно потерпілого ОСОБА_4 скасовано, справу у цій частині закрито за відсутністю у діянні складу злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (т. 2, а. с. 40-42).
Постановою заступника начальника слідчого відділу Хмільницького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30 жовтня 2014 року кримінальне провадження за
№ 12014020330000205 закрито за відсутністю у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.