Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 761/35871/15-ц
провадження № 61-16281св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОхендовськаКатерина Вячеславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марина Олександрівна, ОСОБА_11, ОСОБА_12, в інтересах якого діє ОСОБА_6, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у складі судді Савицького О. А., та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року у складі суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська К. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О., ОСОБА_11, ОСОБА_12, в інтересах якого діє ОСОБА_6, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договорів удаваним та недійсним, витребування нерухомого майна та визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що 08 грудня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вважає, що вказаний договір є удаваним, оскільки фактично між сторонами був укладений договір управління майном, за яким вона передала квартиру ОСОБА_6 виключно в управління. Вказувала, що вказана квартира перебувала на балансі обʼєднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок" (далі - ОСББ "Замок"), головою правління якого була ОСОБА_6, тому спірний договір купівлі-продажу укладався з метою не допустити ліквідацію ОСББ "Замок" внаслідок придбання позивачем всіх приміщень у будинку, оскільки на момент набуття позивачем права власності на всі приміщення відповідного будинку тривав процес відведення земельної ділянки під будинком на користь ОСББ "Замок".
Разом із тим, зазначала, що договір управління майном є недійсним, оскільки в момент його укладення сторонами не додержано вимог частини першої статті 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам законодавства та частині пʼятій статті 203 ЦК України, оскільки сторони бажали настання не тих наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу.
06 березня 2015 року ОСОБА_6 подарувала квартиру АДРЕСА_1 своїй матері - ОСОБА_7, яка знала або повинна була знати про неправомірність набуття нею права власності на квартиру.
Посилаючись на викладені обставини просила визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, загальною площею 36,4 кв. м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 08 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1114; визнати недійсним фактично укладений договір управління майном, оформлений договором купівлі-продажу квартири від 08 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1114; витребувати від ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на вищезазначену квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_6 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири від 08 грудня 2011 року, а воля сторін була спрямована на встановлення відносин із управління майном, тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 08 грудня 2011 року удаваним правочином. Дії ОСОБА_6 стосовно спірної квартири після укладення договору купівлі-продажу не містять ознак управління майном в інтересах позивача, а свідчать про спрямованість її реального наміру на набуття права власності на квартиру та подальше розпорядження майном. Враховуючи відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, суд відмовив у визнанні недійсним договору управління майном, оскільки вказаний договір, виходячи з встановлених обставин справи, між сторонами укладений не був.
Оскільки в судовому засіданні встановлено законність набуття права власності ОСОБА_6 на спірну квартиру, яка в подальшому була нею подарована ОСОБА_7, а обставини стосовно того, що ОСОБА_7 знала або могла знати про наявність перешкод до укладення договору дарування, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтями 387, 388 ЦК України підстав для витребування від ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 спірної квартири.
Крім того, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання за нею з підстав, визначених статтею 392 ЦК України права власності на спірну квартиру також задоволенню не підлягають, оскільки згідно положень вказаної норми закону тільки власник майна може предʼявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи заявлені ОСОБА_4 позовні вимоги не доведено, а тому районний суд обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Позивачем не спростовано наявність волевиявлення сторін при укладанні договору купівлі-продажу, а належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності правочину з купівлі-продажу вказаної квартири до справи позивачем не долучено. Матеріалами справи не доведено існування між сторонами будь-яких інших відносин, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу квартири, а пояснення свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 обґрунтовано судом визнано неналежним доказом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зазначені особи перебували у трудових відносинах з товариством, яке належить родині позивача, а тому зацікавлені у розгляді справи на її користь.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу сторони не мали наміру настання наслідків у вигляді відчуження квартири на користь ОСОБА_6, а мали намір укласти й фактично укладали договір управління майном. Спірний договір укладався з метою не допустити припинення ОСББ "Замок" внаслідок придбання позивачем всіх приміщень у будинку, оскільки на момент набуття позивачем права власності на всі приміщення відповідного будинку тривав процес відведення земельної ділянки під будинком на користь ОСББ "Замок". Для виконання ОСОБА_6, яка виконувала обовʼязки голови правління ОСББ "Замок", довірених їй функцій щодо вирішення усіх організаційних питань та завершення оформлення земельної ділянки позивачем було вирішено укласти з нею договір управління майном, однак з метою недопущення припинення ОСББ та формального введення до його складу ще одного власника приміщення відповідний договір управління за пропозицією відповідача було оформлено як договір купівлі-продажу окремої найменшої квартири, яка функціонально не придатна для проживання. При цьому квартира продовжувала перебувати у фактичному володінні і користуванні позивача.
Доводами касаційної скарги також є невірне застосування судами статті 235 ЦК України та порушення приписів процесуального законодавства в частині меж розгляду справи, внаслідок чого суди невірно визначили предмет доказування у даній справі. Зокрема, зазначено про те, що суди помилково не визнали належними доказами та не надали їм належну оцінку пояснення свідків, які повідомили інформацію про дійсні наміри сторін під час укладення спірного правочину.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди установили, що на підставі договору дарування квартири, укладеного 13 листопада 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В., ОСОБА_4 стала власником квартири АДРЕСА_1
08 грудня 2011 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1114, згідно якого ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_4 належну їй квартиру АДРЕСА_1.
19 грудня 2011 року ОСОБА_6 здійснила державну реєстрацію права власності на спірну квартиру.
06 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1
Відповідно частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, у редакції чинній на час розгляду справи судами, кожна сторона зобовʼязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.