Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 161/3025/17-ц
провадження № 61-13649св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Крупінської С. С., від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. І., Русинчука М. М., від 10 січня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з 25 лютого 1995 року по 11 червня 1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного сімейного життя ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на імʼя ОСОБА_5 Позивач стверджував, що йому стало відомо про те, що у спірній квартирі на даний час проживають квартиранти, у звʼязку з чим ні він, ні їх син не мають доступу до житла, а тому порушуються його права на користування та розпорядження спільним сумісним майном подружжя. Вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідач його право на частку в квартирі не визнає.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2. просив суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя між ним і ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 32 % частки квартири АДРЕСА_1 у праві спільної сумісної власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була придбана у період шлюбу частково за особисті кошти відповідача у розмірі 2 500, 00 доларів США та частково за спільні кошти подружжя у розмірі 3 500, 00 доларів США, тому за позивачем слід визнати право на 32 % частки квартири АДРЕСА_1.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні ОСОБА_2. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд не врахував, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту купівлі спірної квартири за рахунок особистих коштів ОСОБА_3, а не спільних коштів подружжя, суду не надано, отже апеляційний суд дійшов висновку, що спірна квартира була набута сторонами в період шлюбу за спільні кошти подружжя, а відтак наявні всі правові підстави визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У лютому 2018 року ОСОБА_3 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій повно і всебічно не зʼясовано обставини справи. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам, які підтверджують джерело походження грошових коштів, за які було придбано спірну квартиру. ОСОБА_3 вважає, що спірна квартира була придбана за кошти, належні їй, які були отриманні нею від продажу житлового будинку, який належав їй та її родичам, а також частина коштів була отримана у брата у позику, що підтверджується розпискою. Судами зроблено неправильний висновок про те, що позивач мав постійний заробіток та його вистачило на придбання спірної квартири.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
01 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 25 лютого 1995 року по 11 червня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
31 липня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ващук В.Ф. за реєстраційним № 2477, відповідачем у справі набута у власність однокімнатна квартира АДРЕСА_1, право на яку було зареєстровано на імʼя ОСОБА_3. за реєстровим № 6380, що підтверджується договором купівлі-продажу, матеріалами інвентаризаційної справи та довідкою комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації". Вартість квартири згідно цього договору встановлена в розмірі 7 448, 00 грн. (а.с. 6)
Також встановлено, що 24 липня 1997 року ОСОБА_3 продала житловий будинок у АДРЕСА_2, де їй належала успадкована 1/3 частка. Продаж вказаного домоволодіння вчинено за 11 335, 00 грн (а.с. 37).
Згідно наданої відповідачем копії розписки вбачається, що ОСОБА_3 24 липня 1997 року отримала від ОСОБА_7 гроші у сумі 3 700, 00 грн за продану частку батьківської хати. (а.с. 38).
Під час апеляційного розгляду справи відповідачем було надано суду довідку про заробітну плату ОСОБА_2 за період з грудня 1993 року по липень 1997 року включно, якою підтверджується, що позивач з листопада 1993 року по час розгляду справи працював у комунальному лікувально-профілактичному закладі "Міська клінічна стоматологічна поліклініка". Із вказаної довідки вбачається, що позивач мав постійний заробіток, зокрема у період перебування у шлюбі з 1995 року і до придбання спірної квартири його заробітна плата становила у межах 100-300 грн на місяць (а.с. 108).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та пʼятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.