26 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/544/18
Провадження № 11-1160заі18
О К Р Е М А Д У М К А
(частково неспівпадаюча)
судді Великої Палати Верховного Суду Яновської О.Г. в адміністративній справі № 9901/544/18, провадження № 11-1160заі18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року.
26 березня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2018 року - без змін.
В ухваленій постанові ВеликаПалата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (далі - Комісія) під час дисциплінарного провадження мала право використовувати матеріали негласних слідчих (розшукових) дій як докази у дисциплінарному провадженні.
Вважаю, що підхід щодо правомірності використання Комісією матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказу у дисциплінарному провадженні щодо прокурора не видається правильним, а тому вважаю за необхідне зазначити наступне.
Фактичні обставини, що складають подію дисциплінарного проступку ОСОБА_3, збігаються із фактичними даними, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_3 Однак, ці обставини на час притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності не оцінювалися жодним судом на предмет належності, допустимості і достовірності, а в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні - з точки зору достатності та взаємозвʼязку для встановлення його винуватості.
Окрім того, Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) визначено, що відомості про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 246 КПК). Виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ст. 254 КПК), а використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні можливе лише на підставі ухвали слідчого судді (ст. 257 КПК).
Наведені положення кримінального процесуального закону взагалі ставлять під сумнів законність витребування та отримання Комісією копій матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_3
Тож, можна зробити висновок, що Комісія надала оцінку копіям процесуальних документів із матеріалів кримінальної справи в дисциплінарному провадженні (протоколам за результатами негласних слідчих (розшукових) дій та ін.) до того часу, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК порядку.
В звʼязку із цим необхідно зважити, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її вину не буде встановлено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому дотримуються хоча б мінімальні встановлені вимоги справедливості судочинства. Це положення відтворюється в ст. 17 КПК. Ця норма закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини,п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські i політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи увʼязненню будь-яким чином, ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, - презумпцію невинуватості.
Право вважатися невинуватим є нормою звичаєвого міжнародного права: воно діє в будь-який час і за будь-яких обставин. Це право є основною складовою права на справедливе судочинство у кримінальних справах та верховенства права. Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості як обʼєктивного правового положення має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, що залучаються до орбіти кримінального судочинства.
У процесуальному значенні презумпцію невинуватості необхідно розглядати як вимогу, що визначає правове положення учасників кримінального судочинства, і насамперед підозрюваного, обвинуваченого, як основу їхніх процесуальних прав, гарантію всебічного, повного, неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, презумпція невинуватості "покладає обовʼязок доведення на сторону обвинувачення, гарантує, що жодна вина не може бути презюмована до тих пір, поки винність не була доведена поза всяких розумних сумнівів і забезпечує, щоб сумніви тлумачилися на користь обвинуваченого" (Барбера, Мессеге і Хабард проти Іспанії (10590/83), (1988) §77; Телфнер проти Австрії (33501/96), (2001) §15).