П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/11308/18
Провадження № 11-1485апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження та свідоцтва про право власності
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року (суддя Бояринцева М. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року(судді Губська Л. В., Епель О. В., Степанюк А. Г.),
УСТАНОВИЛА:
20 липня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним і скасувати розпорядження від 18 жовтня 2000 року № 55-200 про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1, а також видане на підставі цього розпорядження свідоцтво про право приватної власності позивача, його дружини ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 на зазначену квартиру.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначив, що оскаржуване розпорядження про приватизацію квартири видане усупереч законодавству, адже позивач не надавав письмової згоди на приватизацію, як того вимагав Закон України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2482-XII)і така обставина позбавляла інших членів його сімʼї можливості отримати згадану квартиру у власність.
ОСОБА_3 також послався на те, що оскаржуване розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на квартиру порушують його права та інтереси, оскільки покладають на позивача обовʼязок щодо утримання квартири, яка вважається його власністю, зокрема, зі сплати житлово-комунальних послуг. При цьому інші співвласники у квартирі не проживають та не беруть участі в її утриманні.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 27 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що спір у ній виник у сфері житлових відносин і має вирішуватися судом загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субʼєктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 цього Кодексу визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звʼязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобовʼязує надавати такі послуги виключно субʼєкта владних повноважень, і спір виник у звʼязку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є субʼєктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у звʼязку із порушенням її прав у такому процесі з боку субʼєкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субʼєкт владних повноважень" позначає субʼєкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субʼєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий субʼєктний склад. Участь субʼєкта владних повноважень є обовʼязковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі субʼєкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного субʼєкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії субʼєктів владних повноважень.
За змістом статті 1, статті 8 Закону № 2482-XII наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сімʼї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.