Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 484/3214/17
провадження № 51-6881км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Пономарьової М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120171400900001952 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Рибніця Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1, судимого, останній раз вироком Галицького районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і встановлені ними обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 6 місяців. Відповідно до ст. 76 КК на нього покладено обовʼязки: періодично зʼявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Апеляційний суд Львівської області вироком від 17 квітня 2018 року вказаний вирок місцевого суду скасував в частині призначеного покарання й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок залишено без зміни.
Згідно із вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 7 травня 2017 року приблизно о 17 год, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), діючи повторно та протиправно, з корисливих мотивів, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно- небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, перебуваючи на вул. Тичини, 14 у м. Львові, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, підійшов несподівано до ОСОБА_3 ззаду та різко правою рукою зірвав з шиї потерпілої золотий ланцюжок, вагою 10 грам. Після цього з місця вчинення злочину відразу втік із викраденим майном у невідомому напрямку, тим самим завдавши потерпілій шкоди на суму 10 460 грн.70 коп.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_1 вказує про безпідставність його засудження, яке ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих на досудовому слідстві без участі захисника та із застосуванням до нього працівниками поліції погроз, факти чого не перевірені судом. А також вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції, який усупереч положенням п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК провів судовий розгляд за відсутності потерпілого та без допиту всіх свідків. Просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність його засудження з огляду на те, що вироки судів обох інстанцій ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд зʼясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також розʼяснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавленні права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, за обставин, установлених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, в тому числі на показаннях засудженого, який визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння.