Постанова
іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 637/1157/15-к
провадження № 51-10348км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника
(в режимі відеоконференції) Рогозіна С.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Рогозіна С.Л. на вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015220450000293 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженця с. Безм`ятежнеШевченківського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1), раніше судимого за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 6 грудня 2012 року за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, на якого покладено обовʼязки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 до покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 6 грудня 2012 року у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_1 строк попереднього увʼязнення з 25 лютого по 26 травня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_1 працівниками поліції.
За цим же вироком також засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році".
Вирок щодо нього у касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони у період із 25 серпня по 4 вересня 2015 року (більш точної дати не встановлено), маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою, прийшли в с. Малі Кринки Шевченківського району Харківської області із заздалегідь взятими підручними засобами - обценьками та тачкою, зайшли на невідгороджену територію домоволодіння, в якому ніхто проживав, розташованого по АДРЕСА_2, яке належить ОСОБА_4, де ОСОБА_1 заліз на дах будинку, і застосовуючи фізичну силу, за допомогою обценьок почав зривати металеві листи з покрівлі даху і передавати їх ОСОБА_3, який стояв біля будинку та приймав їх. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_3, будучи впевненими, що їх дії залишаються непоміченими, зібрали раніше вживані металеві листи в кількості: 61 металевий лист розміром 1 м на 50 см вагою 305 кг та 5 металевих листів розміром 1,6 м на 80 см вагою 35 кг, загальною вагою 340 кг, завантажили їх на заздалегідь взяту ними тачку та за два рази перевезли їх до села Гетьманівка Шевченківського району Харківської області, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_4 матеріального збитку на суму 680 грн.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Рогозіна С.Л. і частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок місцевого суду, помʼякшив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі до 2 років та звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року.
У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений та його захисник просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у звʼязку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вважають, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 7, 23, 95, 99, 357 КПК, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки в судовому засіданні безпосередньо не дослідив речових доказів (66 металевих листів), протоколів огляду місця події, огляду предметів, а також не здійснив безпосереднього дослідження оригіналів, а не копій процесуальних документів (постанов про визнання речовими доказами), що вплинуло на обʼєктивність судового розгляду.
Крім того, скаржники вказують на те, що апеляційний суд за наявності клопотання сторони захисту безпосередньо не дослідив зазначених речових доказів, а тому вважають, що постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Зазначають, що апеляційний суд безпідставно не застосував до ОСОБА_1 п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію в 2016 році".
У запереченнях прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, просив залишити касаційну скаргу засудженого та його захисника без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого та його захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.