Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 278/3144/17
провадження № 61-43665св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), ОлійникА. С., Усик Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - військова частина А1724,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини А1724 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до військової частини А1724 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги ОСОБА_4 мотивовані тим, що з липня 2014 року він працював у військовій частині А1724 в якості завідуючого сховищем, а з березня 2015 року - в якості водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення.
У лютому 2016 року його звільнено з роботи у звʼязку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України. Проте таке звільнення він вважає незаконним, оскільки під час дії особливого періоду він уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1789 контракт про проходження військової служби, яку проходить і по цей час.
Вважає, що на час особливого періоду не міг бути звільнений з роботи на підставі вказаної норми закону, а тому має бути поновлений на роботі зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини А1724 від 04 лютого 2016 року № 24 про звільнення з роботи у звʼязку з призовом до Збройних Сил України; поновити його на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення у вказаній військовій частині; стягнути з військової частини А 1724 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2016 року відповідно до вимог статті 235 КЗпП України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення статті 119 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється, оскільки укладений позивачем контракт не містить відомостей про його укладення у звʼязку із кризовою ситуацією, що загрожує національній безпеці.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року скасовано, постановлено нове рішення про часткове задоволення позову.
Поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду з цим позовом.
Визнано незаконним та скасовано наказ командира військової частини А1724 від 04 лютого 2016 року № 24 про звільнення ОСОБА_4 з роботи у звʼязку з призовом до Збройних Сил України.
Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення у військовій частині А 1724 з 05 лютого 2016 року.
Стягнуто з військової частини А1724 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 липня 2017 року по 25 липня 2018 року включно у сумі 30 993,48 грн та на користь держави 1 280 судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач звільнений з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема, частини третьої статті 119 КЗпП України, яка гарантує йому право на збереження за ним на час дії контракту щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу під час дії особливого періоду місця роботи і посади. Середній заробіток обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2018 року військовою частиною А1724 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення позивачем контракту 09 лютого 2016 року особливий період, в розумінні Законів України "Про оборону", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не діяв, як не був оголошений і воєнний стан, крім того позивач добровільно вступив і перебував на військовій службі у Збройних Силах України.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У лютому 2019 року ОСОБА_4 на адресу Верховного Суду засобом поштового звʼязку надіслав відзив на касаційну скаргу військової частини А1724, у якому посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що 14 липня 2014 року ОСОБА_4 прийнято на роботу до військової частини А1724 на посаду завідувача сховища цеху (ремонту електротехнічного обладнання).
18 березня 2015 року позивача переведено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення вказаної військової частини.
04 лютого 2016 року ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у звʼязку із призовом на військову службу.
У лютому 2016 року між ОСОБА_4 та військовою частину А1789 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Позивачем контракт підписаний 03 лютого 2016 року, а командиром військової частини А1789 - 09 лютого 2016 року та зазначено, що контракт набирає чинності з 09 лютого 2016 року.
Зі змісту контракту вбачається, що він укладений під час дії особливого періоду та діє до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. На даний час позивач проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив.
03 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про вжиття заходів щодо поновлення його на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини А1724 з 04 лютого 2016 року та виплату йому середнього заробітку з 09 лютого 2016 року, проте 19 серпня 2017 року ОСОБА_4 повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення його заяви.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обовʼязків, якщо за чинним законодавством України ці обовʼязки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обовʼязків, передбачених законами України "Про військовий обовʼязок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".