Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 161/5605/17
провадження № 61-37540св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Луцька міська рада Волинської області,
відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької міської ради Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року у складі головуючого-судді Плахтій І. Б. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 02 травня 2018 року у складі суддів: Русинчука М. М., Осіпука В. В., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року Луцька міська рада Волинської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання недійсним договору іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Господарського суду Волинської області від 23 квітня 2008 року будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 визнано обʼєктом комунальної власності. Рішенням Луцької міської ради Волинської області № 58/154 від 28 квітня 2010 року гуртожиток прийнято в комунальну власність, а рішенням № 11/111 від 29 червня 2011 року передано на баланс Житлово-комунального підприємства № 7 (далі - ЖКП № 7). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2013 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь Луцької міської ради Волинської області секцію гуртожитку № 9 в будинку АДРЕСА_1.
У подальшому стало відомо, що 06 липня 2007 року ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки, передала в іпотеку ПАТ "УкрСиббанк" секцію № 19 в будинку АДРЕСА_1.
Ураховуючи те, що іпотекодавець відповідач ОСОБА_4 не є законним власником нерухомого майна та не може здійснювати його відчуження, Луцька міська рада Волинської області просила визнати укладений 06 липня 2007 року між відповідачами договір іпотеки недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом пропущено позовну давність, про застосування якого відповідачами заявлено відповідні клопотання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу Луцької міської ради Волинської області залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно зʼясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у звʼязку з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року Луцька міська рада Волинської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій незаконно застосовано позовну давність та відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним з цих підстав, оскільки тривалість порушеного права власності, не повʼязаного з позбавленням володіння не перешкоджає задоволенню такої вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 18 вересня 2018 року відзиві на касаційну скаргу, ПАТ "УкрСиббанк" посилаючись на безпідставність доводів скарги просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які вважає обґрунтованими та такими, що постановлені з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, залишити без змін. Відповідач зазначив, що про порушення своїх прав Луцька міська рада Волинської області дізналася у 2009 році вживаючи заходи щодо позбавлення права власності ОСОБА_4 на спірну нерухомість, а про осіб, які уклали оскаржуваний договір іпотеки у жовтні 2013 року, з вимогами про визнання такого договору недійсним, позивач звернувся у квітні 2017 року, тобто зі спливом загального трирічного строку позовної давності, про застосування якого банком до ухвалення судового рішення було подане відповідне клопотання до суду першої інстанції.
20 вересня 2018 року надійшов відзив ОСОБА_4, у якому вона просила касаційну скаргу Луцької міської ради Волинської області залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції беручи до уваги подане нею клопотання правомірно застосував позовну давність до спірних правовідносин і відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін, як законне і обґрунтоване.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 11 липня 2007 року з ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В., ОСОБА_4 придбала нерухоме майно, яке складається з секції № 19 у будинку АДРЕСА_1 та зареєструвала своє право власності на вказану нерухомість у встановленому законом порядку.
11 липня 2007 року ОСОБА_4 уклала з відповідачем ПАТ "УкрСиббанк" договір про надання споживчого кредиту № 11179682000, у забезпечення якого того ж дня уклала договір іпотеки, предметом якого є секція № 19 у будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 23 квітня 2008 року будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 визнано обʼєктом комунальної власності.
Вказаним рішенням суду встановлено, що виконуючи повноваження керівника, ліквідатор закритого акціонерного товариства "Лізинг нерухомість" ОСОБА_8 не передав у комунальну власність територіальної громади міста Луцька, а відчужив належні банкруту обʼєкти житлового фонду, визначені в переліку секції гуртожитку АДРЕСА_1. Секція № 19 у вказаному гуртожитку 30 травня 2007 року з аукціону продана ОСОБА_6 за ціною 36 900 грн.
Рішенням Луцької міської ради Волинської області від 28 квітня 2010 року № 58/154 "Про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1" надано згоду на прийняття будівлі гуртожитку у комунальну власність.
29 червня 2011 року Луцька міська рада Волинської області прийняла рішення № 11/111, згідно якого обʼєкт комунальної власності - гуртожиток, що розташований по АДРЕСА_1, передано на баланс ЖКП № 7.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 жовтня 2013 року, задоволено позов прокурора, який подано в інтересах держави та територіальної громади в особі Луцької міської ради Волинської області та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 та передано у комунальну власність міської ради приміщення секції № 19 в будинку АДРЕСА_1. Під час розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_4 придбавши 11 липня 2007 року у ОСОБА_6 секцію № 19 в будинку АДРЕСА_1, у цей же день уклала з ПАТ "УкрСиббанк" договір іпотеки, предметом якого є вказана нерухомість.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобовʼязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно зі статтею 16 ЦК Українивизнання правочину недійсним є одним з передбачених закономспособів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.