ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2019 року
Київ
справа №425/1944/17
адміністративне провадження №К/9901/43882/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рубіжанського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області в складі Романовського Є.О. від 11.09.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Компанієць І.Д., Васильєвої І.А., Ястребової Л.В. від 24.10.2017 у справі №425/1944/17 за позовом ОСОБА_3 до Рубіжанського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визання дій протиправними та зобовʼязання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
В серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії Рубіжанського обʼєднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області (далі - Рубіжанське ОУПФУ) щодо невиплати йому пенсії з 01.03.2016; зобовʼязати відповідача поновити йому з 01.03.2016 нарахування та виплату пенсії за віком.
Позов обґрунтовув тим, що він є пенсіонером за віком, перебуває на обліку у відповідача, де до лютого місяця 2016 року отримував пенсію. З березня 2016 року виплата пенсії йому була припинена. У липні 2017 року зателефонувавши до банку, дізнався, що виплата пенсії йому припинена згідно зі списками СБУ.
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території та з метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб, виплата пенсії була припинена, у тому числі позивачу.
Зазначає, що суди не врахували, що 21.12.2016 Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відмовила позивачу у виплаті пенсії у звʼязку з його відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування.
Заперечення та відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач отримує пенсію за віком, з 18.06.2015 перебуває на обліку Рубіжанського ОУПФУ.
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.06.2015 № 917007387 зареєстроване місце проживання позивача: м. Стаханов, а фактичне місце проживання: Луганська область, м. Рубіжне. Строк дії довідки не обмежений.
Як зазначено відповідачем, в березні 2016 року надійшла інформація зі списками Служби безпеки України про те, що позивач тривалий час відсутній за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи, тому йому зупинена виплата пенсії з 01.03.2016.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сімʼї від 07.12.2016 ОСОБА_3 07.12.2016 за адресою: АДРЕСА_1 на час перевірки відсутній. Власниця житла написала заяву до УПСЗН Рубіжанської міської ради про зняття з реєстрації всіх внутрішньо переміщених осіб.
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 14.12.2016 дія довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи № 917007387 від 03.06.2015 скасована.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії з 01.03.2016, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем порушено вимоги ч. 1 ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058- IV), оскільки з березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених вказаною нормою підстав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повʼязуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобовʼязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути повʼязане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий звʼязок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обовʼязки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообовʼязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.