ПОСТАНОВА
Іменем України
15 квітня 2019 року
Київ
справа №820/2190/17
адміністративне провадження №К/9901/37351/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду в складі судді Панченко О.В. від 05.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шевцової Н.В., Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М. від 11.10.2017 у справі №820/2190/17 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ" про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
В травні 2017 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глосса-Аудит" адміністративно-господарські санкції в сумі 13206,60 грн., які застосовано за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у відповідності до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не сплачено адміністративно-господарські санкції, оскільки відповідачем не вчинено всіх необхідних дій щодо забезпечення працевлаштування інвалідів. Вважає, що подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН не є належним виконанням покладеного на відповідача обовʼязку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
Дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ" подано до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма № 10-ПІ).
Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2016 році становила 8 осіб. При цьому кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.
Відповідно до вказаного Звіту, працюючи інваліди - штатні працівники, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2016 році відсутні.
Вважаючи, що відповідачем у 2016 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 13050 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 156,60 грн.
У звʼязку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, що передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобовʼязано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовʼязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобовʼязання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, субʼєкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
У звʼязку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобовʼязані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у звʼязку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обовʼязок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обовʼязок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.