ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 927/268/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Берізка-1"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.) та на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2018 (суддя Цимбал-Нарожна М.П.)
за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Берізка-1"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління ДФС у Чернігівській області
про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості
відповідача: Новик М.С. (адвокат)
позивача: Гладченко Н.Л. (довіреність від 28.03.2019)
прокурора Біньковська А.В. (посвідчення від 18.02.16),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради (далі-позивач), уточнивши позовні вимоги, просив зобовʼязати Товариство з обмеженою відповідальністю "Берізка-1" (далі-відповідач) повернути позивачу земельну ділянку, кадастровий номер 7410100000:02:034:0142, площею 0,1768 га, яка розташована за адресою: м.Чернігів, просп. Перемоги, 140 (далі - земельна ділянка) та стягнути з відповідача на користь позивача 72 643,38 грн. заборгованості по орендній платі за період з грудня 2016 року по квітень 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув земельну ділянку незважаючи на припинення дії договору оренди, а також своєчасно та в повному обсязі відповідач не сплачував орендну плату за земельну ділянку, у звʼязку з чим утворилася заборгованість у відповідному розмірі, яка і підлягає стягненню.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019, позов задоволено частково, зобовʼязано відповідача повернути позивачу земельну ділянку, відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та стягненні судового збору у сумі 1762,00 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові та стягненні судового збору відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди не звернули уваги на ту обставину, що відповідач користується земельною ділянкою на підставі договору від 04.05.2012, що виключає підстави для її повернення на підставі договору № 1843, який є неукладеним.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником земельної ділянки, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.01.2015 за №НВ-7401738682015.
27.08.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки №1843, за умовами якого, відповідач прийняв в оренду земельну ділянку, терміном до 27.02.2018, для експлуатації автостоянки, про що був складений відповідний акт.
Пунктами 7, 8, 9 договору сторони визначили суму, порядок та строки сплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку.
Згідно пункту 19 договору, після припинення договору відповідач повертає позивачу земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відповідно до пункту 31 договору, у разі його припинення або розірвання, відповідач має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки, визначених у п. 19 цього договору.
Суди встановили, що відповідне управління позивача неодноразово зверталося до відповідача з листами, у яких інформувало відповідача про відмову у поновленні строку дії договору, вказувало на наявність заборгованості та вимагало від відповідача повернути земельну ділянку.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір оренди земельної ділянки не був зареєстрований у встановленому законом порядку, тому відповідач безпідставно користується земельною ділянкою та порушує права позивача щодо її володіння, користування та розпорядження. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати, суд першої інстанції послався на те, що оскільки відсутні докази укладення договору оренди, підстав для стягнення орендної плати немає.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обʼєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.