П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2864/17
Провадження № 12-256гс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді - доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи представника позивача - Скрипки М. В.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року (судді Іоннікова І. А., Тищенко О. В., Тарасенко К. В.) у справі № 916/2864/17 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської обласної державної адміністрації (далі - адміністрація, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування розпорядження.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 29 жовтня 2015 року № 711/А-2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування обʼєктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1" (далі - розпорядження).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано доводами про порушення розпорядженням вимог статей 58, 60, 84, 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 32, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, проект відведення земельної ділянки, переданої в оренду, не затверджувалися, дозвіл на розроблення відповідної землевпорядної документації не надавався, надана земельна ділянка розташована у нормативно визначених межах прибережної смуги, відноситься до земель водного фонду та не може передаватися у користування як землі рекреаційного призначення.
1.3. Відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже у ній оскаржується рішення відповідача, прийняте на виконання його владних управлінських функцій.
1.4. Також відповідач заперечив проти позову по суті заявлених у ньому вимог, вказавши, що заступник прокурора Одеської області не обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, адже право власності держави щодо спірної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміни меж та цільового призначення земельної ділянки не відбулось. Земельна ділянка передана в оренду, є сформованою, відомості про що містяться в Державному земельному кадастрі, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки датована 31 березня 2008 року, що спростовує доводи прокуратури, зокрема щодо необхідності попередньо надати дозвіл на розроблення землевпорядної документації. Крім того, на земельній ділянці, переданій в оренду, знаходиться нерухоме майно, що належить на праві приватної власності третій особі, а питання встановлення меж прибережних захисних смуг не належить до предмета спору у цій справі.
2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 березня 2018 року (суддя Смирнова Ю. М.) позов задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 29 жовтня 2015 року № 711/А-2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування обʼєктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1"; стягнуто суму судового збору за подання позову.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття спірного розпорядження щодо передачі третій особі в оренду земельної ділянки без урахування нормативно встановлених характеристик земельної ділянки як такої, що розташована у межах водоохоронної зони з встановленим режимом прибережної захисної смуги та без розроблення відповідного проекту землеустрою прибережної захисної смуги, суперечить приписам статей 4, 88, 89 ВК Українита статей 58, 59, 60, 61 ЗК України; віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення жодним чином не спростовує факту її розташування в межах прибережної захисної смуги, щодо якої розповсюджується режим законодавчо встановленої водоохоронної зони.
2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 26 березня 2018 року скасовано, провадження у справі № 916/2864/17 закрито; стягнуто витрати з судового збору за подання апеляційної скарги.
2.4. Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що господарський суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності розгляду справи в порядку господарського судочинства. Позаяк позивач звернувся з позовом про визнання незаконним розпорядження адміністрації про надання земельної ділянки третій особі - фізичній особі ОСОБА_3 в оренду, такий спір є приватноправовим і за субʼєктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права фізичної особи. Вказана правова позиція, на думку суду апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року в справі № 911/4144/16.
3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
3.1.У серпні 2018 рокузаступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати вказану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2.За доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції, в порушення статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення з позовом, та статей 2, 20, 45, 86, 175, 231, 236, 278 чинної редакції Кодексу, дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі як такої, що не підлягає розгляду судами господарської юрисдикції. Позивач вважав, що оскільки на час подання позову спірне розпорядження не реалізовано та не вичерпало свою дію, а речове право на земельну ділянку третьої особи не оформлено відповідно до вимог статей 124, 125, 126 ЗК України, то фізична особа ОСОБА_3 не може бути особою, цивільних прав якої стосуватиметься рішення у справі; за таких обставин суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин у цій справі правові висновки ВеликоїПалати Верховного Суду у справі № 911/4144/16, в якій оспорювалося рішення органу, за яким право приватної власності на землю фізичної особи виникло та було зареєстровано.
3.3.Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року справу № 916/2864/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України.
3.4.Ухвалою від 29 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 916/2864/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
4. Позиція учасників справи
4.1. Третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3заперечив проти задоволення касаційної скарги, зазначивши, що спірне розпорядження про передачу земельної ділянки в користування є безумовною підставою для набуття права на земельну ділянку та виникнення відповідних обовʼязків у особи щодо такої ділянки, отже спір у цій справі є приватноправовим і за субʼєктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обовʼязки фізичної особи. У звʼязку з чим просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2015 року у справі № 495/5542/14-ц відмовлено у задоволенні позову заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21 травня 2010 року № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 2 червня 2010 року, укладеного ОСОБА_3 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією.
5.2. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2015 року зазначене рішення скасовано, задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21 травня 2010 року № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди від 2 червня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією.
5.3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2015 року скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5.4. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року (номер провадження 22-ц/785/1872/16) рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2015 року змінено в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову, а в решті - залишено без змін.
5.5. Водночас 29 жовтня 2015 року Одеська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження № 711/А-2015 "Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування обʼєктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1, яким: надано ОСОБА_3 в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 1,5000 га для будівництва та обслуговування обʼєктів рекреаційного призначення (для реконструкції й обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1); доручено ОСОБА_3 виконувати обовʼязки землекористувача згідно з вимогами статті 96 ЗК України, здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 ЗК України (пункт 2); доручено Білгород-Дністровській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну оренду плату за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору (пункт 3).
5.6. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,5000 га та місцем розташування: АДРЕСА_1, станом на день звернення з цим позовом відповідна земельна ділянка державної форми власності рекреаційного призначення передана в оренду ОСОБА_3 терміном на 49 років для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції.
6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
6.4. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.