Постанова
іменем України
4 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 346/5142/17
провадження № 51-8002км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Білик Н.В., Кишакевича Л.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапона В.О.,
прокурора Парусова А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 6 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017090180001186 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2016 року за ч.3 ст.185, ст.71 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік (ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2017 року невідбуту частину цього покарання замінено на покарання у виді 240 годин громадських робіт),
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.389 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 6 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.389 КК України до покарання у виді арешту на строк 1 місяць. На підставі ст.71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2017 року і призначено остаточне покарання у виді арешту на строк 1 місяць 15 днів.
До набрання вироком законної сили застосовано щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи засудженим за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2016 року до покарання у виді обмеження волі, невідбута частина якого ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2017 року в порядку ст.82 КК України була замінена на покарання у виді 240 годин громадських робіт, перебуваючи з 26 червня 2017 року на обліку у відділі з питань пробації та будучи ознайомленим з порядком і умовами відбування покарання у виді громадських робіт, а також попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування цього покарання, був направлений у вересні 2017 року на громадські роботи, однак не дотримавшись складеного графіку їх відпрацювання, станом на 25 жовтня 2017 року відпрацював лише 4 години з призначених йому 240 годин громадських робіт.
Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 7 травня 2018 року вирок місцевого суду залишив без змін та звільнив ОСОБА_1 з-під варти у звʼязку з відбуттям покарання.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України у звʼязку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.389 КК України. Прокурор вважає, що ОСОБА_1 не є субʼєктом цього злочину, оскільки покарання у виді громадських робіт, від відбування якого він ухилився, призначено йому не вироком суду, а застосовано в порядку заміни невідбутої частини покарання на більш мʼяке відповідно до ст.82 КК України. На думку прокурора, внесені у ст.389 КК України зміни від 7 вересня 2016 року не розширили коло осіб, які визнаються субʼєктом цього злочину, і тому субʼєктом є лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт, тобто така, якій одне з цих покарань було призначено вироком суду, а не та, яка відбуває це покарання на підставі інших судових рішень.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Парусов А.М. просив задовольнити касаційну прокурора з викладених в ній підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 предʼявлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.389 КК України.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, і підтвердив цей висновок детально наведеними у вироку доказами, які усебічно, повно та обʼєктивно дослідив та правильно оцінив.
Дії ОСОБА_1, які полягали в ухиленні від відбування покарання у виді громадських робіт, суд правильно кваліфікував за ч.2 ст.389 КК України, з чим погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі мотиви постановленого рішення.
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вважає, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, не дав оцінки наявності у його діях ознак складу інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, а суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, відповідних доводів прокурора при перегляді вироку не перевірив.