Постанова
Іменем України
08 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 368/513/16-ц
провадження № 61-1273св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Кагарлицька міська рада Київської області,
треті особи: Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області, ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Кагарлицької міської ради Київської області, треті особи: Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області, ОСОБА_6, про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення її стану.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона із сімʼєю проживають у квартирі АДРЕСА_1, яка згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 17 квітня 2000 року НОМЕР_3, виданого на підставі розпорядження Київської дистанції від 04 квітня 2000 року № 10, належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_7 та членам його сімʼї - їй і ОСОБА_6 Будинок по АДРЕСА_1 є одноповерховим багатоквартирним будинком, який складається з трьох квартир під одним дахом. Її квартира знаходиться посередині будинку між першою та третьою квартирами. Всі квартири в будинку приватизовані та належать на праві приватної власності його мешканцям: квартира № 1 - ОСОБА_5, а квартира № 3 - ОСОБА_8 З боку квартири № 1 та квартири № 3 в будинку є два входи на горище. По периметру будинку прокладено підʼїзні шляхи (заасфальтовані доріжки). За будинком знаходяться сад та допоміжні приміщення, до яких можливо дістатися тільки зі сторони квартир №№ 1, 3. Рішенням Кагарлицької міської ради від 02 липня 2003 року № 118-XI-XXIV власнику квартири № 1 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0797 га по АДРЕСА_1 у місті Кагарлику. На підставі цього рішення 15 вересня 2003 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 148. Передача земельної ділянки у власність ОСОБА_5 відбулася з порушенням вимог закону та її прав. Кагарлицька міська рада без виготовлення проекту відведення ділянки прибудинкової території багатоквартирного будинку і проектно-технічної документації, а також без врахування будівельних, санітарних та протипожежних норм незаконно надала у власність відповідачу частину прибудинкової території багатоквартирного будинку, яка належить на праві спільної сумісної власності мешканцям зазначеного будинку. Крім того, Кагарлицькою міською радою під час передачі у приватну власність частини прибудинкової території багатоквартирного будинку не було визначено обʼєкти, що використовуються сторонніми користувачами за встановленими правилами експлуатації (спільні проїзди, наскрізні проходи у будовах тощо), їх межі, а також обʼєкти загального призначення для групи будинків кварталу, мікрорайону, земельні ділянки, необхідні для здійснення реконструкції, ремонту та експлуатації існуючих магістральних наземних та підземних інженерних мереж. Згідно з абрисом земельної ділянки у приватну власність відповідача перейшли підʼїзні шляхи багатоквартирного будинку. Вона як співвласник квартири не підписувала акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки відповідача. ОСОБА_5 протягом тривалого часу порушує її права, перешкоджає користуватися прибудинковою територією, а саме підʼїзними шляхами, не дозволяє прохід асфальтовими доріжками, незаконно встановила арматуру в пішохідну доріжку та влаштувала огорожу, якою обнесла незаконно приватизовану земельну ділянку. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: визнати незаконним і скасувати рішення Кагарлицької міської ради від 02 липня 2003 року № 118-XI-XXIV щодо передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0797 га по АДРЕСА_1 у місті Кагарлику; визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку НОМЕР_1 від 15 вересня 2003 року; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; зобовʼязати відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією та відновити стан земельної ділянки шляхом видалення арматури з пішохідної доріжки та демонтажу огорожі, якою обнесено спірну земельну ділянку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2017 року у складі судді Кириченка В. І. позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Кагарлицької міської ради від 02 липня 2003 року №118-XI-XXIV в частині передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0797 га. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий ОСОБА_5 15 вересня 2003 року на підставі рішення Кагарлицької міської ради від 02 липня 2003 року №118-XI-XXIV та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 148. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 незаконно, без згоди позивача приватизувала земельну ділянку багатоквартирного житлового будинку площею 0,0797 га, на якій розташовані підʼїзні шляхи до будинку, що встановлено рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-599/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконкому Кагарлицької міської ради про визнання незаконним акта, визначення межі території та порядку користування нею, яке набрало законної сили. Тому відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 20004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), зазначені обставини не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Відмовляючи в задоволенні позову про зобовʼязання відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією та відновити стан земельної ділянки шляхом видалення арматури з пішохідної доріжки та демонтажу огорожі, якою обнесено спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог. Станом на 01 січня 2004 року за вимогами позивача не спливла загальна позовна давність, тому діють положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про те, що позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI (далі - Закон України № 4176-VI), однак про порушення свого права позивач дізналася раніше, тому для неї зберігається дія положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 жовтня 2017 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. Рішення в частині відмови в задоволенні позову залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване правильністю висновку місцевого суду про те, що передана у власність ОСОБА_5 спірна земельна ділянка фактично є частиною прибудинкової території багатоквартирного будинку, тому згідно із законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин (2003 рік), не передбачалося передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований цей будинок або його частина. Рішення Кагарлицької міської ради про передачу відповідачу спірної земельної ділянки є і таким, що прийняте з порушення норм земельного законодавства. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, оскільки ОСОБА_4 оскаржила передачу земельної ділянки у власність відповідача, яка відбулася у 2003 році, про що вона дізналася у 2011 році під час розгляду справи за її позовом до ОСОБА_5 про визнання незаконним акта визначення меж земельної ділянки при виготовленні технічної документації з видачі відповідачу державного акта. Однак позивач не скористалася своїм правом на подання позову до 15 січня 2015 року, гарантованим Законом України № 4176-VI, яким пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що її право на користування прибудинковою територією багатоквартирного будинку як співвласника було порушено у вересні 2015 року, тому перебіг позовної давності щодо заявлених у цій справі вимог розпочався саме у 2015 році і станом на час звернення до суду не сплив.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кагарлицького районного суду Київської області.
05 лютого 2018 року справа № 368/513/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що по АДРЕСА_1 розташований багатоквартирний одноповерховий житловий будинок, який включає три приватизовані квартири.
ОСОБА_7, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на праві спільної власності належить квартира № 2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_3, виданим 17 квітня 2000 року на підставі розпорядження Київської дистанції колії Південно-Західної залізниці від 04 квітня 2000 року.
Квартира № 1 належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_5, а квартира № 3 - на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_8
Рішенням Кагарлицької міської ради від 02 липня 2003 року № 118-XI-XXIV власнику квартири № 1 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0797 га по АДРЕСА_1 у місті Кагарлику.
На підставі зазначеного рішення 15 вересня 2003 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 148.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових
приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобовʼязані брати участь у загальних витратах, повʼязаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05 квітня 1996 року N 31/30/53/396, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і повʼязаних з ним господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова територія встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).