Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 161/17442/17
провадження № 61-40916св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня
2018 року, у складі судді Кихтюка Р. М., та постанову апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року, у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2017 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Позивач зазначала, що вона разом з її матірʼю ОСОБА_8, сином ОСОБА_9 та племінницею ОСОБА_7, дочкою відповідача ОСОБА_7, є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності.
Відповідач, як член сімʼї співвласників квартири, проживаючи окремо, часто приїжджала до них в гості, зупиняючись при цьому у даній квартирі.
Позивач зазначала, що вона разом із сином переважну кількість часу проживають у Києві, маючи при цьому зареєстроване місце проживання у м. Луцьк за місцезнаходженням належного їм на праві власності нерухомого майна.
Нещодавно, під час візиту до Луцьку, позивачу стало відомо, що ОСОБА_7 разом з її співмешканцем ОСОБА_6 самовільно, за відсутності згоди усіх співвласників квартири, вселились у дану квартиру. Посилаючись на те, що відповідачі влаштовують сварки, не впускають її до квартири, що унеможливлює користування та розпорядження нею своєю власністю, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами існування підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на безпідставну відмову судами попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 Заявник зазначає, що стверджуючи про відсутність доказів протиправної поведінки відповідачів, поза увагою судів були залишені інші наявні підстави для виселення, а саме: неправомірне вселення відповідачів у квартиру, а також те, що ОСОБА_7 не є членом сімʼї.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_7 вказує на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, у звʼязку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сімʼї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Так, згідно із частиною другою статті 64 ЖК УРСР до членів сімʼї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімʼї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.