Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 546/1274/15
провадження № 61-43566св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2018 року у складі суддів Бутенко С. Б., Абрамова П. С., Прядкіної О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом допублічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - ПАТ "ПроКредит Банк" визнати недійсними рамкову угоду від 23 вересня 2008 року та договір про надання траншу від 23 вересня 2008 року, укладені між ним та ПАТ "ПроКредит Банк".
Позов мотивовано тим, що оспорювані правочини є такими, що укладені з використанням елементів нечесної підприємницької практики, всупереч існуючих норм і вимог діючого законодавства України та грубо порушує охоронювані Конституцією і Законами України права та інтереси споживача фінансових послуг та водночас завдає значної шкоди позивачу.
У спірних правочинах не міститься детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повʼязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не наведено належного графіку платежів згідно зі строковістю, визначеною у договорі (щомісяця); не зазначено вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; не визначено належно і обʼєктивно ефективної ставки відсотків; не визначено та не зазначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошову вигляді шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Банк не попередив споживача про валютні ризики; не зазначив умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи та інші кошти, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку; не визначив строк дії та порядок припинення дії кредитного договору; у договорі відсутня істотна умова про його дострокове розірвання; не зазначена відповідальність кредитора при порушенні умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту; відповідачем не здійснено оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування, не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розмір індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що укладений з використанням такої практики правочин, має бути визнаний судом недійсним в силу частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та частини першої статті 230 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2018 року у складі судді Беркут Л. Г. позов задоволено.
Визнано недійсними рамкову угоду від 23 вересня 2008 року та договір про надання траншу від 23 вересня 2008 року, укладені між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_4
Стягнуто з ПАТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що документальне оформлення відповідачем кредиту за оспорюваними договорами не відповідає вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин, а отже банк ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "ПроКредит Банк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення оспорюваних правочинів з використанням нечесної підприємницької практики банку та навмисним введенням його в оману, у звʼязку з чим, відсутні підстави для визнання вказаних правочинів недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що відповідач не довів належними та допустимими доказами виконання свого обовʼязку, встановленого вимогою пункту 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та розділом 2 Постанови Правління НБУ №168.
Позичальник, як споживач, з вини банку, в порушення ним вимоги статті 203 ЦК України, статей 5, 11, 15 Закону України "Про захист прав споживачів" та розділу 2 Постанови Правління Національного банку України №168, не був ознайомлений належно як перед, так і під час укладання кредитного договору зі всіма його умовами, які для нього мають суттєве значення та істотно могли вплинути на формування його волевиявлення і здійснення свідомого вибору, що є обставинами, які викривили його уявлення щодо дійсності істотних умов договору та унеможливили позичальнику реалізувати вільну можливість та змогу, надати дійсну оцінку положенням умов кредитування банку та наслідкам укладення такого кредитного договору.
За наведених обставин, позичальник не міг знати, що кредитний договір містить несправедливі умови, оскільки кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про Умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги банку, зокрема щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у спірному кредитному договорі заниженні значення показників щодо суттєвих умов договору, що підтверджується висновком судового експерта. Банк такими діями фактично ввів позичальника в оману щодо реальної ціни кредиту та фінансової послуги, які мають бути виражені у вигляді реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної вартості кредиту, яку має сплатити позичальник на користь банку, погашаючи кредит у строки, визначені кредитним договором.
Апеляційний суд не врахував та належно не оцінив встановлену судом першої інстанції обставину про те, що банк не надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, а також те, що волевиявлення ОСОБА_4, як учасника правочину виражалась саме у погодженні на отримання кредиту зі ставкою 13,9% річних. Умови оспорюваного кредитного договору є в цілому несправедливими згідно з правилом пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Апеляційний суд дійшов необґрунтованого та помилкового висновку з посиланням на те, що покликання позивача на збільшення відсотків за кредитним договором, спростовуються висновком експерта яким встановлено, що реальна процентна ставка по договору про надання траншу, яка визначена цим договором на рівні - 14,33% річних, не відповідає фактичному розміру ставки, який складає - 16,38% річних, а сума абсолютне значення подорожчання кредиту згідно цього договору 30 220,56 доларів США, не відповідає фактичній сумі на дату укладення, яка становить фактично - 31 045,08 доларів США. Реальна процентна ставка по договору про внесення змін №1 від 24 квітня 2014 року, яка визначена в його змісті на рівні - 11,50% річних, є вищою та не відповідає фактичному розміру ставки, який складає - 12,37% річних. При цьому, не навівши належної правової оцінки та мотивації такому висновку, апеляційний суд необгрунтовано відкинув та безпідставно не врахував встановлені судом першої інстанції обставини і докази, про недотримання істотної умови щодо ціни кредитного договору, які були досліджені та оцінені ним належно.
Суд апеляційної інстанції хоча і погодився з висновком суду першої інстанції про те, що реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за вказаним кредитним договором не були визначені відповідачем належно, проте не оцінив таку обставину і докази згідно закону, не застосував відповідні їй норми матеріального Закону в цій частині.
Крім того, заявник посилається на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам підпунктів "б" і "в" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України, оскільки не містить чітких мотивів відхилення від встановлених судом першої інстанції обставин і аргументів, відсутні відповіді на доводи позивача.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, АТ "ПроКредит Банк", заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
У відзиві відповідач посилається на те, що позивач не довів під час розгляду справи та не навів у касаційній скарзі, які конкретні дії або бездіяльність (замовчування) кредитора були неправдивими і ввели в оману позичальника щодо істотних умов договору скаржник, яку інформацію до нього не довели або неправдиво довели перед укладанням кредиту, що могло вплинути на його рішення щодо отримання кредиту. Висновок експерта, на який посилається скаржник, має аналітичний характер і стосується визначення витрат за кредитом у відсотковому значенні. В свою чергу банк надав позичальнику графік повернення кредиту, у якому встановлені суми (з деталізацією) платежів, дати здійснення платежів від початку кредитування до його закінчення.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що банк надав позичальнику інформацію про конкретні суми платежів з деталізацією та дати їх повернення, у вигляді встановленому законом і тому позичальник був ознайомлений з обсягом своїх зобовʼязань в повному обсязі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобовʼязання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно о звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК Українидоговір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 215 ЦК Українивстановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.