Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 336/7590/16-ц
провадження № 61-13499св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 червня 2017 року у складі судді Зарютіна П. П. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у складі суддів Дашковської А. В.,
Кримської О. М., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив визначити способи його участі у вихованні сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним чином: періодичні побачення з неповнолітнім ОСОБА_9 кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10 до 11 год. за місцем проживання ОСОБА_4 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; зобовʼязати ОСОБА_5 виводити на вулицю ОСОБА_9 з дому за адресою реєстрації (АДРЕСА_1), у час, який зазначено у рішенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, кожну першу і третю суботи і другу та четверту неділі місяця з 10 до 11 год і забезпечити його безперешкодне спілкування з сином.
Позов мотивовано тим, що з 04 серпня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2015 року.
Від даного шлюбу сторони мають малолітніх дітей ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, які мешкають разом із ОСОБА_5
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_4 про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні ОСОБА_10, проте відповідач дитину для спілкування не надавала.
У звʼязку з відсутністю згоди відповідача на участь позивача у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та створення перешкод у такому спілкуванні, позивач звертався до органу опіки та піклування, яким було встановлено графік побачень з дитиною, проте встановленого графіку відповідач не дотримується.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року позов задоволено частково.
Визначено спосіб участі батька, ОСОБА_4, у вихованні сина, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та спілкуванні з ним шляхом встановлення систематичних зустрічей батька із сином за наступним графіком:
- періодичні побачення з дитиною кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10.00 години до 11.00 години за місцем проживання ОСОБА_4 з правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; у вказаний час батько має право особисто забирати сина з дитячого навчального закладу;
- час для спільного відпочинку ОСОБА_4 з неповнолітнім ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме протягом двадцяти календарних днів в період з 01 червня по 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_5
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що бажання позивача приймати участь у вихованні дитини узгоджується з його правами та обовʼязками, визначеними СК України, відповідає інтересам малолітньої дитини та не порушує її прав.
У касаційній скарзі, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано тих обставин, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1жодного разу не спілкувався з батьком - ОСОБА_4, та факт того, що останній сам відмовився виконувати батьківські обовʼязки стосовно дитини. Не враховано тих обставин, що побачення малолітньої дитини з фактично незнайомим чоловіком без участі матері спричинить суттєву психологічну травму дитині.
Судами не враховано висновку органу опіки та піклування, в якому зазначено, що побачення дитини з батьком, повинно з урахування віку дитини, здоровʼя дитини відбуватися в присутності мати за попередньою домовленістю.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини суди не взяли до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовʼязків, особисту прихильність дитини до кожного із них, вік дитини, стан її здоровʼя та інші обставини, що мають істотне значення, та факт того, що дитину, віком 3 років не варто на тривалий час розлучати з матірʼю.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що під час апеляційного розгляду справи подавала додаткові докази, зокрема, висновок спеціаліста Запорізької обласної громадської організації обʼєднання психологів та психоаналітиків "Взаємодія" від 20 вересня 2017 року та копію відповіді із дошкільного відділення КЗ "Запорізька загальноосвітня школа-інтернат "Джерело" від 21 вересня 2017 року, які безпідставно не були прийняти апеляційним судом. При цьому, поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції була належним чином обґрунтована.
У відзиві на касаційну скаргу позивач не погодився з доводами відповідача та просив залишити без змін ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень або пояснень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Установлено, що сторони є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі судового рішення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягуються аліменти на утримання обох дітей.
Позивач має у користуванні житловий будинок АДРЕСА_2.
Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 03 січня 2017 року за заявою ОСОБА_4 щодо визначення способу участі у вихованні сина ОСОБА_9, визначено наступний порядок участі ОСОБА_4 у вихованні малолітнього ОСОБА_9: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця протягом однієї години на день за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 та у її присутності, з урахуванням режиму та стану здоровʼя дитини, з правом відвідування культурних та розважальних закладів.
Підставою звернення позивача до суду стало порушення його права, як батька, на участь у вихованні малолітнього сина без присутності матері, оскільки остання чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.
Згідно з частинами другою, восьмою, девʼятою, десятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Статтею 141 СК Українипередбачено, що мати, батько мають рівні права та обовʼязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовʼязків щодо дитини.
Частиною першою статті 151 СК Українивизначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.