Постанова
Іменем України
08 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 2-371/11
провадження № 61-13188св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_4, ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Чупікова Олексія Васильовича на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року у складі судді Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2009 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" (далі - ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус"), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 18 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк"і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № E/V06660 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 100 000 євро на строк до 15 квітня 2011 року. В забезпечення виконання зобовʼязань за вказаним Кредитним договором 18 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № E/V06660, за яким поручитель зобовʼязалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобовʼязань за Кредитним договором. 12 січня 2009 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк"та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" було укладено договір поруки № 467, згідно з яким ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" поручилося перед ЗАТ КБ "ПриватБанк" за виконання боржником зобовʼязань за Кредитним договором на суму 200 грн. У звʼязку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобовʼязань за Кредитним договором станом на 20 лютого 2012 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 159 837 євро, що еквівалентно 1 680 175 грн 22 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 62 021,58 євро, що еквівалентно 651 958 грн 69 коп.; заборгованості за відсотками - 55 576,17 євро, що еквівалентно 584 205 грн 81 коп.; заборгованості за пенею - 42 239,25 євро, що еквівалентно 444 010 грн 72 коп. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило: стягнути солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за Кредитним договором в розмірі 159 817,39 євро, що еквівалентно 1 679 975 грн 18 коп.; стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" заборгованість за Кредитним договором в розмірі 200 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року у складі судді Ткаченко Н. В. позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором в розмірі 1 717 497 грн 48 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 219 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не виконувала належним чином взятих на себе зобовʼязань за Кредитним договором, у звʼязку з чим в неї утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя ОСОБА_5 у повному обсязі на користь банку. Відмовляючи в задоволенні позову в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_4 та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки № 467, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", не є багатостороннім договором.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року у вищевказаній справі.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення особою, повідомленою належним чином про розгляд справи та відсутністю доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Чупіков О. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не подавала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, тому оцінена апеляційний судом заява є неналежним доказом. Вона лише 18 грудня 2017 року отримала копію повного тексту рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року, а з апеляційною скаргою звернулася 28 грудня 2017 року, тому не пропустила строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
27 квітня 2018 року справа № 2-371/11 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), та частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовʼязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, 28 грудня 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат Чупіков О. В. подав засобами поштового звʼязку апеляційну скаргу, яка надійшла до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 10 січня 2018 року.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовʼязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.