ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
на постанову від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16 (провадження
№ 11-1037апп18)
за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі -Відділ ДВС), начальника Відділу ДВС Шуляченка Миколи Борисовича, старшого державного виконавця Відділу ДВС Білого Кирила Юрійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна.
Короткий виклад історії справи
У лютому 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просили:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Відділу ДВС в особі начальника Відділу Шуляченко М. Б. і старшого державного виконавця Відділу ДВС Білого К. Ю., виражені у незаконному накладенні арешту на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок) та земельну ділянку площею 0,0718 га, на якій розташований житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка), та незадоволенні заяви про зняття арешту із вказаного нерухомого майна після виявлення порушення у накладенні такого арешту;
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Відділу ДВС Білого К. Ю. про накладення арешту на зазначене нерухоме майно;
- зобов'язати Відділ ДВС в особі начальника відділу Шуляченко М. Б. та старшого державного виконавця Білого К. Ю. зняти арешт з цього нерухомого майна.
Позов обґрунтовано тим, що 14 травня 2003 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 зазначені житловий будинок та земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) зазначене майно успадкували його батьки - позивачі. Незважаючи на це, державний виконавець Відділу ДВС Білий К. Ю. наклав арешт на вказане майно в порядку виконання судового рішення за борговими зобов'язаннями ОСОБА_7 як особи, майно якої обтяжується.
22 грудня 2015 року позивачі подали заяву державному виконавцю про скасування арешту нерухомого майна, проте їм було відмовлено та роз'яснено, що вони відповідно до статті 60 Закону України 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) мають право звернутися до суду із позовом про зняття арешту з їхнього майна.
Ураховуючи викладене та те, що обтяжене майно належить на праві спільної часткової власності їм, а не боржникові - ОСОБА_7, позивачі просили задовольнити їх позов.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року відмовив у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що правовідносини, які виникли між позивачами та відповідачами стосується правовідносин щодо права власності на майно, на яке накладений арешт по виконанню судового рішення, та належним встановленим законодавством способом захисту прав, свобод та інтересів позивачів є звернення до суду за місцезнаходженням арештованого майна в порядку Цивільного процесуального кодексу України з вимогами про виключення майна з опису та зняття арешту як такого, що на законних підставах належить позивачам.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають, що право власності позивачів на арештоване майно не заперечується ні відповідачами, ні боржником у виконавчому провадженні, а отже, між сторонами відсутній спір про право. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що ця позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відзиві на касаційну скаргу державний виконавець Другого Приморського відділу ДВС м. Одеси зазначив, що з позовною вимогою позивачів не погоджується у зв'язку з тим, що на виконанні Відділу ДВС виконавчі провадження не перебувають. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна суб'єкта на житловий будинок та земельну ділянку, що належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обтяження відсутні. У задоволенні позову просить відмовити.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі позивачі просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4залишено без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року - без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
На обґрунтування своєї позиції ВеликаПалата Верховного Суду зазначила, що спір, який виник між позивачами та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що спір у цій справі має приватноправовий характер та не належить до юрисдикції адміністративних судів, проте з таким висновком не погоджуюсь з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що листом від 31 грудня 2015 року № 12109 позивачів було повідомлено, що на примусовому виконанні у Відділі ДВС перебуває зведене вико