Постанова
Іменем України
04 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 754/11898/14-к
провадження № 51-5959 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Кишакевича Л.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Ковальчука О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року у кримінальному провадженні № 12013110010014503 щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,
який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення зазначеного злочину.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у невстановлений час, місці та спосіб незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, який зберігав з метою збуту.
28 лютого 2014 року приблизно о 17 год. ОСОБА_1 незаконно збув ОСОБА_2 за 240 грн. зазначений засіб у шприці, маса якої в перерахунку на суху речовину становила 0,245 г.
Він же повторно 04 березня 2014 року незаконно збув ОСОБА_3 за 240 грн. зазначений наркотичний засіб, маса якого у перерахунку на суху речовину становила 0,368 г.
Місцевий суд дійшов висновку, що у матеріалах провадження відсутні постанови прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дії, які не були відкриті сторонам у порядку ст. 290 КПК України, а отже всі докази, отримані внаслідок проведення оперативних закупок, є недопустимими. Також зазначив, що ряд процесуальних рішень у кримінальному провадженні були прийняті слідчими, які не були визначені для здійснення досудового розслідування, що також свідчить про недопустимість отриманих таким чином доказів. Досудове слідство в даному провадженні проведено не компетентним органом розслідування.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що висновки суду про недопустимість доказів є безпідставними, оскільки частина доказів (протоколи огляду предметів, протоколи огляду місця події та предʼявлення особи для впізнання, показання свідків тощо) була отримана не на підставі постанови про проведення контролю за вчиненням злочину, а шляхом проведення інших процесуальних дій, які є законними, отже суд дав неправильну оцінку цим доказам; також суд не взяв до уваги, що слідчі дії проводилися слідчими, які визначені за іншими кримінальними провадженнями, що були в подальшому обʼєднані з кримінальним провадженням щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України та направлені до суду. Також прокурор вказує на відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання від 22 вересня 2015 року. Стверджує, що ухвала апеляційного суд не відповідає вимогам ст. 419 КПК України та не містить відповіді на усі доводи апеляційної скарги прокурора.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні не підтримав касаційну скаргу, вважав її доводи не обґрунтованими та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобовʼязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів провадження встановлено, що суд дотримався вимог ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав.
Сторона обвинувачення в даному кримінальному провадженні не довела винуватість особи поза розумним сумнівом.
Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвʼязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення( ст. 86 КПК України)
Стаття 87 КПК України чітко визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобовʼязаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.