Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
місто Київ
справа № 464/1723/14-ц
провадження № 61-22593св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Шоста Львівська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_3на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року у складі судді Борчака М. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Шумської Н. Л., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на імʼя ОСОБА_3 від 14 серпня 2007 року № 2-1397 у частині права на спадкування Ѕ частини квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що квартира, право на частку якої оспорюється, належала на праві власності його покійному батькові, він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, спадщину прийняв, оскільки був малолітньою дитиною на момент відкриття спадщини, однак оформити свої права не може, оскільки під час звернення до нотаріальної контори йому стало відомо, що у спадковій справі містяться відомості про видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на імʼя відповідача.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на імʼя ОСОБА_3 від 14 серпня 2006 року № 2-1327 у частині права на спадкування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовʼязкова частка). Враховуючи те, що у разі спадкування за законом позивачу ОСОБА_2 належала б уся спадщина як єдиному спадкоємцю першої черги за законом, і він на момент смерті був малолітньою дитиною, то за умови наявності заповіту на користь відповідача, ОСОБА_2 має право на обовʼязкову частку у спадщині, що становить Ѕ частину у праві власності на оспорювану квартиру.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_2 на момент смерті свого батька ОСОБА_4 був малолітньою дитиною, від спадщини не відмовлявся та, враховуючи наявність заповіту, який є чинним, має право на обовʼязкову частку у спадковому майні, що становить Ѕ частини квартири № АДРЕСА_1. Також зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що в іншому провадженні оспорюється запис про батьківство в актовому записі про народження дитини, а тому розгляд цієї справи є неможливим до вирішення справи по суті про оспорення запису про батьківство є необґрунтованими. Заявником про проведення реєстрації народження дитини та запису батьків виступив саме ОСОБА_4, який, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5, не заперечував проти такого запису. Згідно з відповіддю Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 06 серпня 2014 року, що обґрунтовано взятий судом до уваги, підставою запису відомостей про батька дитини відповідно до чинного сімейного законодавства був актовий запис про шлюб від 20 червня 1987 року № 1793, складений на ОСОБА_4 та ОСОБА_5
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного свідоцтва з 2007 року, відтак ним пропущено строк звернення до суду. Також зазначив, що судами неналежним чином зʼясовані обставини видачі довіреностей представникам позивача та можливих наслідків у вигляді залишення позову без розгляду. Також зазначив, що суд помилково взяв до уваги відповідь Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 06 серпня 2014 року, відповідно до якої підставою запису відомостей про батька дитини відповідно до законодавства був актовий запис про шлюб від 20 червня 1987 року № 1793, складений на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Окрім іншого, заявник посилався на те, що суди безпідставно не зупинили провадження до закінчення розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_7 про оспорення запису про батьківство в актовому записі про народження ОСОБА_2
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 31 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батьками позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі свідоцтвом про народження від 09 червня 1999 року, серії НОМЕР_1, є ОСОБА_4 та ОСОБА_5
20 травня 2003 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, в тому числі квартиру АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 червня 2010 року, серії НОМЕР_2. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1