Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
місто Київ
справа № 753/20633/15-ц
провадження № 61-6348св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у складі судді Лужецької О. Р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у жовтні 2013 року між сторонами досягнуто домовленості щодо підготовки програмного забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone. За результатами домовленостей ОСОБА_5 зобовʼязалася до 01 серпня 2014 року підготувати програмне забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобовʼязалися сплатити за підготовку програмного забезпечення суму коштів 180 000, 00 грн. При цьому 90 000, 00 грн позивачі повинні були сплатити як завдаток частинами до 01 серпня 2014 року, а залишок в сумі 90 000, 00 грн - під час отримання програмного забезпечення на матеріальному носії. У день передачі матеріального носія з програмним забезпеченням вони домовилися підписати договір купівлі-продажу програмного забезпечення. Позивачами на картковий рахунок відповідача у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") у період з 04 листопада 2013 року до 01 серпня 2014 року перераховано грошові кошти в сумі 61 475, 00 грн. Крім того, за допомогою системи Western Unіon 15 липня 2014 року на рахунок відповідача перераховано 2 220, 00 євро, що за курсом на день перерахування коштів складало 35 416, 47 грн.
ОСОБА_5 не виконала свої зобовʼязання з підготовки програмного забезпечення у строк до 01 серпня 2014 року, повідомила, що не встигла зробити проект через складність роботи та велику завантаженість. Позивачі, сподіваючись, що проект буде завершено, в період з 01 серпня 2014 року до 03 березня 2015 року перерахували відповідачу ще 87 542, 20 грн. Отже, загальна сума перерахованих на рахунок відповідача коштів складає 184 439, 70 грн.
На думку позивачів, наявні всі умови для виникнення зобовʼязань із збереження майна без достатньої правової підстави: відповідач набула грошові кошти в сумі 184 439, 70 грн за рахунок позивачів; у результаті перерахування коштів у зазначеній сумі майно позивачів зменшилось на цю суму; оскільки кошти на адресу відповідача перераховувались саме позивачами, то збільшення майна відповідача відбулось за рахунок позивачів; відсутня правова підстава для зміни майнового стану ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Підтвердженням наявності договірних відносин між сторонами може бути лише укладений письмовий договір купівлі-продажу програмного забезпечення. Проте будь-яких договорів між сторонами не укладалося.
Отже, сума безпідставно набутих коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 149 017, 20 грн + 55 517, 77 грн (2 220, 00 євро за курсом на момент звернення до суду з позовом) = 204 534, 97 грн. Крім того, інфляційне збільшення суми боргу складає 82 390, 33 грн, а 3 % річних - 6 636, 37 грн. Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача, складає 293 561, 67 грн.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначили, що ОСОБА_5 частково повернуті грошові кошти на загальну суму 75 000, 00 грн. Таким чином, основний борг складає 129 534, 97 грн, інфляційні втрати - 85 905, 91 грн, 3% річних - 7 718, 57 грн. З урахуванням наведеного позивачі просили суд стягнути з відповідача на їхню користь 223 159, 45 грн, а також судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого слід відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач набула майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобовʼязання повернути майно позивачу.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що та обставина, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали свої зобовʼязання за домовленостями, перерахувавши 149 017, 20 грн та 2 200, 00 Євро на картковий рахунок ОСОБА_5, втім відповідач свої зобовʼязання з підготовки програмного забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" не виконала, дає підстави вважати, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідач набула грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою підготовки програмного забезпечення за зазначені кошти. Набуття однією зі сторін зобовʼязання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобовʼязання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначили, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спірні правовідносини є договірними та як наслідок не застосували до цих правовідносин закон, який підлягає застосуванню, статтю 1212 ЦК України. На переконання заявників, спірні правовідносини регулюються нормами закону про інтелектуальну власність, а саме про авторське право. У матеріалах справи відсутні докази того, що сторони у передбаченій законом формі, досягли згоди щодо усіх, передбачених законом, обовʼязкових умов договору про створення за замовленням і використання обʼєкта права інтелектуальної власності (компʼютерних програм), зокрема, способів та умов використання компʼютерних програм, території такого використання. Такі докази у справі відсутні, тому сторони не дійшли згоди щодо обовʼязкових умов договору в формі, передбаченій законом (письмовій).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у жовтні 2013 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 досягнуто домовленості щодо підготовки програмного забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, за якими ОСОБА_5 зобовʼязувалася до 01 серпня 2014 року підготувати програмне забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобовʼязувалися сплатити за підготовку програмного забезпечення суму коштів 180 000, 00 грн. При цьому 90 000, 00 грн вони повинні були сплатити як завдаток частинами до 01 серпня 2014 року, а залишок в сумі 90 000, 00 грн - під час отримання програмного забезпечення на матеріальному носії.
Із долучених до матеріалів справи квитанцій (а.с. 9-40) судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у період з 04 листопада 2013 року до 01 серпня 2014 року перераховано грошові кошти в сумі 61 475, 00 грн, за допомогою платіжної системи Western Unіon 15 липня 2014 року - 2 220, 00 Євро, у період з 01 серпня 2014 року до 03 березня 2015 року - 87 542, 20 грн.
Тобто свої зобовʼязання за домовленостями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали, перерахувавши 149 017, 20 грн та 2 200, 00 Євро на картковий рахунок ОСОБА_5, відповідач свої зобовʼязання з підготовки програмного забезпечення "ІНФОРМАЦІЯ_1" не виконала.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Загальні підстави для виникнення зобовʼязання у звʼязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у звʼязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобовʼязання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Обʼєктивними умовами виникнення зобовʼязань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обовʼязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовʼязки. До підстав виникнення цивільних прав та обовʼязків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку. Зобовʼязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобовʼязання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України обʼєктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовʼязків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обовʼязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).