ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 697/108/16-ц
провадження № 61-16668св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., ПогрібногоС. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Канівської державної нотаріальної контори Шатило Любов Адамівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Льон О. М., та рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалась на те, що 12 січня 2007 року її чоловік ОСОБА_7, перебуваючи з нею у зареєстрованому шлюбі, уклав із ОСОБА_5 посвідчений нотаріально договір довічного утримання.
Позивач зазначала, що договір довічного утримання вчинено внаслідок помилки про юридичні наслідки договору, оскільки обставини, які склалися після його укладення, свідчать про порушення її законних прав та інтересів. ОСОБА_7, укладаючи договір довічного утримання, не вказав про обовʼязок набувача здійснювати довічне утримання позивача; крім того, позбавив її як свою дружину права користування будинком АДРЕСА_1, переданим у власність відповідача, згоди на укладення якого вона не надавала, тому на підставі статей 203, 215, 229 ЦК України просила визнати цей договір недійсним.
Заперечення на позов
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що дія договору довічного утримання припинена в силу смерті його сторони - відчужувача ОСОБА_7; позивачем не надано доказів, які б свідчили про неналежне виконання ним своїх обов?язків за договором, так само як і не надано доказів помилки щодо сприйняття ОСОБА_7 юридичної природи договору; договір укладено за згодою ОСОБА_4 і, крім того, оспорюваним договором визначено право позивача ОСОБА_4 довічно користуватись будинком без обмежень.
У запереченнях відповідач ОСОБА_5 зазначає, що ініціатором укладення договору довічного утримання був саме ОСОБА_7, який потребував матеріальної допомоги для утримання будинку, між сторонами були гарні тривалі стосунки; протягом 8 років від ОСОБА_7 не надходило будь-яких зауважень щодо неналежного виконання договору.
Відповідач просив застосувати до позовних вимог про визнання договору недійсним наслідки спливу позовної давності.
Фактичні встановлені судами обставини справи
Судами при розгляді справи встановлено, що 12 січня 2007 року між ОСОБА_7 (відчужувачем) та ОСОБА_5 (набувачем) укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений нотаріально.
Відповідно до п. 1.1 та 1.2 вказаного договору ОСОБА_7 передав, а ОСОБА_5 отримав у власність житловий будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_7 на підставі договору про індивідуальне житлове будівництво від 17 грудня 1969 року.
Пунктом 1.4 вказаного договору довічного утримання відчужувач стверджує, що на момент його укладення щодо вказаного будинку не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами.
Пунктами 2.1-2.2 вказаного договору визначено розмір та види матеріального забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу.
Також у договорі сторони погодили, що у разі смерті відчужувача ОСОБА_7 у будинку має право довічно проживати його дружина - ОСОБА_4, яка є позивачем у даній справі.
Договір укладено за згодою на його укладення, наданою позивачем ОСОБА_4 у вигляді власноручної письмової заяви від 12 січня 2007 року, посвідченої нотаріально.
Суди встановили, що не заперечувала позивач, що дружина відповідача готувала їжу та приносила їм додому, ОСОБА_5 оплачував роботи з перекриття даху будинку, будівництва огорожі, здійснив витрати на поховання відчужувача.
Також суди встановили, що за життя ОСОБА_7 у грудні 2015 року звернувся із позовом про розірвання договору довічного утримання, проте за його заявою ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 7 грудня 2015 року позов залишено без розгляду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. З позовом до суду ОСОБА_4 звернулась у січні 2016 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із пропущення позивачем позовної давності та недоведення позовних вимог.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 березня 2017 року скасовано із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору довічного утримання з інших підстав.
Стягнено із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 440 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку при укладенні ОСОБА_7 договору довічного утримання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На думку заявника, відмова у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог є безпідставною. Судами не враховано, що договір не містить умов щодо її утримання після смерті відчужувача за договором; договір містить технічні помилки та його текст незрозумілий для сторін; вона, як дружина відчужувача, не усвідомлювала значення цього договору; суд при ухваленні рішення про відмову у позові не врахував, що цим договором її позбавлено права на частку у спільному майні у вигляді будинку. Всі ці обставини свідчать про помилку ОСОБА_8 щодо природи договору при його укладенні.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_5 посилається на законність та обґрунтованість судових рішень про відмову у задоволенні позову, а доводи скарги вважає надуманими, оскільки у договорі довічного утримання, укладеному між ним та ОСОБА_7, визначені права ОСОБА_4 на довічне користування будинком та наявність помилки у сприйнятті умов договору не доведено, адже тривалий час цей договір виконувався та будь-яких зауважень у ОСОБА_8, як сторони договору, не було.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 9 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.