Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
місто Київ
справа № 634/727/16-ц
провадження № 61-21749св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року у складі судді Нестеренко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Бездітко В. М., Коваленко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.
В обґрунтування позову зазначила, що 21 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_4 досягнуто попередньої усної домовленості щодо купівлі-продажу у майбутньому земельної ділянки, яка знаходиться на території Катеринівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області. Відповідач попередньо отримав грошові кошти у сумі 50 000, 00 грн, про що складено 21 жовтня 2009 року розписку. На підтвердження доказів власних намірів у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідач надав їй право користування цією земельною ділянкою та видав 24 листопада 2009 року відповідну довіреність. Проте договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства укладено не було. Наявність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення є перешкодою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами.
ОСОБА_3 звернулася до відповідача з письмовою вимогою про повернення майна, отриманого без достатньої правової підстави. Відповідачем надана відповідь, в якій він заперечує факт надання розписки, посилається на відсутність укладеного договору позики грошових коштів, хоча власноруч написав розписку, в якій підтвердив факт отримання грошових коштів саме за продаж земельної ділянки.
ОСОБА_3 просила стягнути безпідставно набуті грошові кошти у сумі 50 000, 00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 4 060, 00 грн та судовий збір.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти позову заперечував. Зазначив, що договірних правовідносин щодо укладання договору позики, договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_3 не існувало.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 50 000, 00 грн, а також судові витрати, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 4 060, 00 грн, судовий збір у розмірі 580, 00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що угода стосовно купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами не відбулася, а тому відповідач має повернути отримані ним грошові кошти.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Пізніше мораторій на продаж продовжувався.
За таких обставин позивач не може набути і зареєструвати на своє імʼя право власності на цю земельну ділянку, тобто угода не відбулася, а тому отримані ОСОБА_4 грошові кошти за розпискою підлягають поверненню позивачу.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_5
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначив, що набуття однією зі сторін зобовʼязання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобовʼязання не вважається безпідставним. На переконання заявника, судами неправильно встановлено природу правовідносин, що склались між сторонами, оскільки складення письмової розписки, попередньо передані грошові кошти, які отримав ОСОБА_4, який, в свою чергу, передав ОСОБА_3 оригінали документів на землю та видав довіреність на користування земельною ділянкою, свідчать про наявність між сторонами договірних правовідносин з купівлі-продажу земельної ділянки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що твердження ОСОБА_4 про продаж їй земельної ділянки не підтверджується доказами і не відповідає дійсності. Право власності відповідача на належну йому земельну ділянку не змінено, він є власником цієї земельної ділянки, а повернення грошових коштів відбувається у цілком законний спосіб, відповідно до підстав, передбачених положеннями статті 1212 ЦК України.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та у матеріалах справи наявна письмова розписка, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50 000, 00 грн за продану їй земельну ділянку, розміром 4, 4070 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1, зареєстрованим у Відділі земельних ресурсів в Сахновщинському районі Харківської області 14 травня 2004 року, яка знаходиться на території Катеринівської сільської ради.
ОСОБА_4 зазначив у розписці, що будь-яких майнових претензій щодо продажу земельної ділянки до ОСОБА_3 не має. Державний акт, серія НОМЕР_1 (оригінал), передано ОСОБА_3 добровільно.
24 листопада 2009 року приватним нотаріусом Сахновщинського районного нотаріального округу Харківської області Давиденко О. В. посвідчена довіреність, якою ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 здавати в оренду належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, розміром 4, 4070 га, отримувати натуральну продукцію та грошові кошти згідно з укладеними договорами оренди на умовах, які будуть визначені нею самостійно, виходячи із розумної доцільності. Для цього ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в організаціях, установах, підприємствах незалежно від їх підпорядкування та форм власності, галузевої належності, органах нотаріату, податкової інспекції з усіх питань, що стосуватимуться належної земельної ділянки, подавати та одержувати від його імені документи, включаючи заяви (в тому числі про належність ОСОБА_4 зазначеної земельної ділянки на праві особистої приватної власності), якщо подання буде необхідним; укладати та підписувати договори цивільно-правового характеру (правочини); сплачувати необхідні платежі, включаючи державне мито (плату) тощо; підписувати угоди про розірвання згаданих договорів (правочинів), вносити зміни та доповнення до зазначених договорів (правочинів), якщо виникне потреба, розписуватися за ОСОБА_4 в одержанні грошей на документах, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, повʼязані з реалізацією наданих довіреністю повноважень.