Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 154/3168/15-ц
провадження № 61-39777св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області, у складі судді Пікули Н. В., від 06 квітня 2016 року та постанову Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я., від 30 травня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2014 року вона набула право власності на нежитлові приміщення: торговий центр, загальною площею 2363,6 кв. м; торговий центр, загальною площею 184 кв. м, адміністративне приміщення, загальною площею 165,7 кв. м, земельну ділянку,
площею 0,5647 га, які знаходяться по АДРЕСА_1. У нежитлових приміщеннях працюють різні підприємства та організації невиробничого характеру, вона особисто використовує вказані приміщення та територію для зайняття підприємницькою діяльністю. Відповідач, який є її чоловіком, вимагає від неї, щоб вона перереєструвала правовстановчі документи та вказала, що він є співвласником 1/2 частини спірних обʼєктів. На думку позивача, це майно є обʼєктом особистої приватної власності, оскільки воно придбане під час шлюбу, але за її особисті кошти.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати право особистої приватної власності на нежитлові приміщення: торговий центр, загальною площею 2363,6 кв. м; торговий центр, загальною площею
184 кв. м; адміністративне приміщення, загальною площею 165,7 кв. м; земельну ділянку, площею 0, 5647 га, які знаходяться по АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за
ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: нежитлове приміщення торгового центру Ж-1, загальною площею 2 363,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; адміністративне приміщення А-2, загальною площею 165,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення торгового
центру З-1, загальною площею 184,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, загальною площею 0,5647 га, кадастровий номер НОМЕР_3, з цільовим призначенням для обслуговування обʼєктів комерційного призначення (торгового комплексу), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт придбання спірного майна за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, а тому придбані нею відповідно до договорів купівлі-продажу обʼєкти та земельна ділянка є особистою приватною власністю позивача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що рішенням Володимир-Волинського районного суду
від 26 січня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року, у справі № 154/3223/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25 вересня 2014 року відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу зазначених нерухомих обʼєктів. Предметом спору були договори купівлі-продажу нежитлових приміщень та земельної ділянки, які є підставою набуття ОСОБА_2 цього майна. Зазначеними судовими рішеннями встановлено придбання спірного майна ОСОБА_2 за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, тому придбані нею відповідно до договорів купівлі-продажу обʼєкти нерухомості та земельна ділянка являються її особистою власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд належним чином не перевірив та не спростував доводи апеляційної скарги про те, що позов подано у спорі, який має очевидно штучний характер. Суди не врахували, що позивачем не надано доказів оспорення чи невизнання відповідачем, який є її чоловіком, її права особистої власності на спірне майно. Будь-яких доказів існування спору між сторонами позивачем не надано. Суди проігнорували клопотання заявника про відвід судді Пікули Н. В., зять якої представляв інтереси позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
03 жовтня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у судовому засіданні з викликом учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі
з 20 листопада 1997 року.
25 вересня 2014 року між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_4 (продавець), та ОСОБА_2 (покупець) укладено окремі договори
купівлі-продажу: нежитлового приміщення торгового центру, загальною площею 2363,6 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1; нежитлового приміщення торгового центру, загальною площею 184 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1; адміністративного приміщення, загальною площею 165,7 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1; земельної ділянки, загальною площею 0,5647 га, розташованої по АДРЕСА_1.
Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом
Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А. І. Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згадане нерухоме майно було зареєстроване на імʼя ОСОБА_2, форма власності - приватна.
У пунктах 4.6, 5.4 зазначених договорів купівлі-продажу вказано, що покупець доводить до відома сторони продавця, що майно за даним договором купується нею за власні особисті кошти, що підтверджується відповідною заявою іншого з подружжя покупця, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, за які купується вказане у даному договорі нерухоме майно, у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, відсутні.
У заяві від 25 вересня 2014 року ОСОБА_3 підтвердив, що спірні обʼєкти нерухомості купує його дружина ОСОБА_2 за власні особисті кошти, і які після купівлі будуть належати їй на праві особистої приватної власності, на вказане майно не претендує.