ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2019 року
Київ
справа №808/9482/14
касаційне провадження №К/9901/9331/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 (головуючий суддя - Чумак С.Ю., судді: Гімон М.М., Юрко І.В.) у справі №808/9482/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Пологівської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Пологівської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2014 №Ф-0010831701 на суму 11 332,32 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.09.2014 №0010821701, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 6 123,38 грн., в т.ч. за основним платежем - 4 898,70 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 224,68 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.09.2014 №0010801701, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на суму 12 343,72 грн., в т.ч. за основним платежем - 9 874,97 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 468,75 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.09.2014 №0010841701.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем правильно ведено податковий облік у перевіряємому періоді та правомірно сформовано податковий кредит по податковій накладній №2211552/0006 від 22.11.2012 виписаній ТОВ "Запоріжнафтопродуктгруп" шляхом включення частинами сплаченого у ціні товару ПДВ у різних звітних (податкових) періодах (листопад 2012 року - 1 469,60 грн., лютий 2013 року - 306 грн., березень 2013 року - 314,80 грн., квітень 2013 року - 340 грн., серпень 2013 року - 3 339 грн., вересень 2013 року - 4 105,57 грн.).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2015 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.09.2014 №0010801701, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на суму 12 343,72 грн., в т.ч. за основним платежем - 9 874,97 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 468,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачем у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2015 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову повністю.
Судами першої та апеляційної інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що за результатами проведеної документальної планової перевірки позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 15.03.2012 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування за період з 15.03.2012 по 31.12.2013, оформленої актом від 22.08.2014 №1175/1702/НОМЕР_1, контролюючим органом встановлені наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб, який необхідно сплатити до бюджету на загальну суму 4 898,70 грн., в т.ч. за 2012 рік - 835,99 грн. (5 573,23 х 15%) та 2013 рік - 4 062,71 грн. (27 084,73 х 15%); пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України та Порядку ведення книги обліку доходів та витрат затверджені наказом ДПА України від 24.12.2010 №1025; пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження сум єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування на загальну суму 11 332,32 грн., в 2012 році в розмірі 1 933,91 грн. (5 573,23 х 34,7%) та в 2013 році в розмірі 9 398,41 грн. (27 084,73 х 34,7%); пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, а саме встановлено заниження суми грошового зобовʼязання з податку на додану вартість всього у сумі 9 874,97 грн., в т.ч.: за листопад 2012 року в сумі 1 469,60 грн., за лютий 2013 року в сумі 306 грн., за березень 2013 року в сумі 314,80 грн., за квітень 2013 року в сумі 340 грн., за серпень 2013 року в сумі 3 339 грн., за вересень 2013 року в сумі 4 105,57 грн. За наслідками проведеної перевірки та встановлених порушень, контролюючим органом прийняті оспорювані у даній справі рішення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі податкової накладної оформленої у відповідності до вимог податкового законодавства. В іншій частині суд погодився із висновками контролюючого органу про правомірність донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій по єдиному внеску.
Переглядаючи у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту за податковою накладеною №2211552/0006 від 22.11.2012 шляхом його дроблення та декларування у лютому, березні, квітні, серпні та вересні 2013 року.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по податковій накладній №2211552/0006 від 22.11.2012 виписаній ТОВ "Запоріжнафтопродуктгруп" шляхом його розподілу по періодах по мірі використання придбаного пального у власній господарській діяльності.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 15.03.2012 по 31.12.2013 встановлено його завишення всього у сумі 9 874,96 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2012 року в сумі 1 469,60 грн., за лютий 2013 року в сумі 306 грн., за березень 2013 року в сумі 314,80 грн., за квітень 2013 року в сумі 340 грн., за серпень 2013 року в сумі 3 339 грн., за вересень 2013 року в сумі 4 105,57 грн.
Такі висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що відповідно до бухгалтерських довідок, позивач придбав у ТОВ "Запоріжнафтопродуктгруп" пальне по податковій накладній №2211552/0006 від 22.11.2012 та відносив (розподіляв) податковий кредит частинами по місяцям: листопад 2012 року, лютий, березень, квітень, серпень та вересень 2013 року по мірі використання пального у власній господарській діяльності. Позивач не заперечує формування податкового кредиту за вказаний період шляхом дроблення сплаченого ПДВ у ціні придбаного по податковій накладній №2211552/0006 від 22.11.2012 товару на частини, вказуючи на те, що такі дії не суперечать вимогам податкового законодавства.