ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/3425/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.
за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт"
до Київської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
1. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва"
2. Подільська районна в місті Києві державна адміністрація
про визнання незаконними та скасування рішень
за участю:
від позивача: Пугайло І.І. (адвокат)
від відповідача: Костюк О.М. (довіреність від 07.03.2019),
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом з урахуванням уточнень, просило визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (далі - відповідач) від 21.12.2000 № 139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вул. Турівській, 12 у м. Києві", визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині включення до переліку обʼєктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Подільському районі, жилого будинку (гуртожитку), який знаходиться за адресою: вул. Турівська, 12, м. Київ (позиція № 265 таблиця № 7 додатку № 7 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва").
Вказаний позов мотивований тим, що оскаржувані рішення відповідача, як органу місцевого самоврядування, не відповідають вимогам законодавства та порушують право власності позивача на нерухоме майно, а саме гуртожиток по вул. Турівській, 12 у м. Києві (далі - спірне майно, гуртожиток).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018, позов задоволено повністю.
Суди визнали, що лист відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" від 12.12.2000 №01-29-454 про передачу гуртожитку до комунальної власності не породжував для позивача жодних правових наслідків при тому, що спірне майно перебувало в іпотеці за відсутні згоди іпотекодержателя на його передачу до комунальної власності. Також суди визнали, що позов заявлено в межах позовної давності про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем.
У касаційній скарзі відповідач просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення яким у позові відмовити. Ці вимоги мотивовано неповним зʼясуванням судами всіх доказів у справі, обставин, що склались між сторонами даного спору, та порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема скаржник посилається на навмисне затягування розгляду справи апеляційним судом, неналежною оцінкою його доводів, поданих клопотань, обставин щодо відсутності у позивача прав на землю під спірним майном, передачі його в оренду та реєстрації права власності на 42 квартири гуртожитку.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Предметом даного судового розгляду є вимога позивача скасувати рішення відповідача, котрі стосуються безоплатного прийняття в комунальну власність гуртожитку, який належав на праві власності позивачеві. Підставою цих вимог визначено те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі № 910/18283/17, яке набрало законної сили 12.03.2018, було визнано недійсною з моменту укладення односторонню угоду від 12.12.2000 про передачу спірного майна до комунальної власності, оформлену листом відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" від 12.12.2000 №01-29-454.
Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції підтримав позовні вимоги з заявлених підстав, встановивши також і те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на дату прийняття відповідачем спірного рішення від 21.12.2000, нерухоме майно перебувало в іпотеці ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", однак доказів того, що іпотекодержатель надав згоду на передачу гуртожитку по вул. Турівській, 12 до комунальної власності матеріали справи не містять.
Апеляційна інстанція підтримала такі висновки суду першої інстанції.
Підстави для скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні з огляду на таке.
У справі встановлено, що Приватне акціонерне товариство "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", яке було засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення Державного Київського річкового порту Українського міжгалузевого державного обʼєднання річкового флоту "Укррічфлот" у відкрите акціонерне товариство.
Спірне нерухоме майно було передано до статутного фонду позивача відповідно до пункту 2 наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 № 788.
В подальшому, на підставі наказу "Про оформлення права власності на обʼєкти нерухомого майна" від 27.05.1997 № 207-В, позивачу було видано свідоцтво про право власності серії ЖБ № 010000532 на гуртожиток в цілому, площею 3574,600 кв.м, який розташований в м. Києві за адресою: вул. Турівська, 12.
Таким чином суди встановили, що гуртожиток було передано до статутного фонду позивача і до моменту прийняття відповідачем оскаржуваного позивачем рішення від 21.12.2000 № 139/1116 власником цього нерухомого майна був позивач, який міг за власним бажанням, як власник майна, передати спірне нерухоме майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
У 2000 році на адресу Київського міського голови було направлено лист № 01-29-454 від 12.12.2000 за підписом голови правління ВАТ "Київський річковий порт" Душника Г.А., в якому зазначено, що керівництво ВАТ "Київський річковий порт" не заперечує проти передачі будівлі по вул. Турівська, 12 у м. Києві в комунальну власність при позитивному вирішенні питання про звільнення порту від сплати податку на землю на 2001 і 2002 роки.
Керуючись статтею 60 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та враховуючи пропозицію Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" безоплатно передати у власність територіальної громади міста Києва гуртожиток на вулиці Турівській 12 (лист від 12.12.2000 № 01-29-454), Київською міською радою було прийнято спірне рішення від 21.12.2000 № 139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку на вул. Турівська, 12".
Відповідно до вказаного рішення Київська міська рада вирішила надати згоду на безоплатне прийняття гуртожитку на вул. Турівська, 12 до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачу його до комунальної власності територіальної громади Подільського району.
02.12.2010 відповідачем було прийнято спірне рішення № 284/5096, відповідно до пункту 1 якого затверджено переліки обʼєктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1- 10 до цього рішення. Зокрема, в позиції № 265 таблиці № 7 додатка № 7 до названого рішення зазначено про те, що будинок по вул. Турівська, 12 зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції від 21.12.2000, чинній на час прийняття спірного рішення від цієї ж дати) передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими субʼєктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про власність" (в редакції від 28.02.1995, що діяла з 28.03.1995 і була чинною на час виникнення спірних правовідносин) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (ч.1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ч.2).
Отже саме волевиявлення відповідача, викладене у листі від 12.12.2000 № 01-29-454, стало підставою для прийняття відповідачем рішення від 21.12.2000 № 139/1116.
Приймаючи оскаржувані судові рішення суди вірно виходили з того, що вказаний лист був предметом судового перегляду у справі № 910/18283/17 і станом на час прийняття рішення місцевим судом цей лист було визнано недійсним з підстав перевищення головою правління позивача наданого йому обсягу правоздатності щодо розпорядження спірним майном, однак станом на час перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд постановою від 06.06.2018 вказані судові рішення у справі № 910/18283/17 скасував та в задоволенні позову відмовив.
Разом з тим, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/18283/17 містить висновок про те, що лист від 12.12.2000 № 01-29-454 не є одностороннім правочином, а тому він не породжував у ВАТ "Київський річковий порт" обовʼязку щодо передачі спірного нерухомого майна до комунальної власності.