Постанова
Іменем України
08 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 176/2096/16-ц
провадження № 61-30662св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат",
треті особи - Первинна профспілкова організація Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" Східної обʼєднаної організації професійної спілки, ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року у складі судді Волчек Н. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні та грудні 2016 року ОСОБА_6звернувся до суду з позовами, які ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року були обʼєднанні в одне провадження, до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "СхідГЗК", Підприємство), треті особи - Первинна профспілкова організація ДП "СхідГЗК" Східної обʼєднаної організації професійної спілки (далі - ППО ДП "СхідГЗК"), ОСОБА_5, про скасування наказу про виведення за штат та скорочення позаштатного працівника, наказів про направлення у простій, наказу про звільнення позаштатного працівника, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 01 вересня 2008 року він працював на посаді заступника начальника відділу кадрів управління ДП "СхідГЗК". 26 квітня 2016 року відповідач видав наказ № 166 "Про зміну в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників в підрозділах ДП "СхідГЗК", згідно з додатками до якого було виключено зі штатного розкладу відділ кадрів управління ДП "СхідГЗК". Згодом роботодавець видав наказ від 23 травня 2016 року № 193 "Про створення служби по роботі з персоналом", яким до штатного розкладу Підприємства було введено штатний розклад служби по роботі з персоналом, у тому числі посаду заступника начальника цієї служби. 27 травня 2016 року він був письмово попереджений про наступне вивільнення та розірвання трудового договору у звʼязку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 01 серпня 2016 року. Вказане попередження було підписане заступником генерального директора з безпеки, який згідно із Статутом ДП "СхідГЗК" не є уповноваженим органом власника. В подальшому він був ознайомлений з наказами про виведення поза штат та скорочення займаної ним посади від 02 серпня 2016 року № 301, про його направлення у простій - від 02 серпня 2016 року № 4484-к, від 12 вересня 2016 року № 5387-к, від 11 жовтня 2016 року № 6048-к, від 31 жовтня 2016 року № 6464-к, а також знову попереджений про наступне вивільнення з 04 листопада 2016 року. 03 жовтня 2016 року Підприємство подало до ППО ДП "СхідГЗК" подання про його звільнення як позаштатного працівника. Постановою від 17 жовтня 2016 року № 71-1 профспілковий комітет не дав згоди на звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у звʼязку з невідповідністю вказаної підстави звільнення фактичним обставинам. Проте в порушення вимог трудового законодавства ДП "СхідГЗК" знову звернулося до ППО ДП "СхідГЗК" з поданням про звільнення з тих самих підстав та обставин, яке відповідачу було повернуто без розгляду. Наказом від 18 листопада 2016 року № 2353ос його звільнили з роботи у звʼязку із скороченням чисельності працівників, тобто за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Не погоджуючись з такими діями Підприємства, ОСОБА_6 просив: скасувати вищезазначені накази про виведення за штат та скорочення позаштатного працівника, про направлення у простій, про звільнення позаштатного працівника; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на свою користь 48 787,47 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також - витрати на правову допомогу в розмірі 20 887,22 грн та сплачений ним судовий збір в розмірі 552 грн.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на Підприємстві фактично відбулася ліквідація і скорочення структурних одиниць та штатного розпису працівників у всіх підрозділах Жовтоводського майданчика, в тому числі посади, яку обіймав позивач. ОСОБА_6 не виявив бажання ознайомитися з новим переліком вакантних посад та обрати іншу посаду, що підтверджено належними доказами і позивачем не заперечувалося. Таким чином, під час звільнення працівника ДП "СхідГЗК" дотрималося вимог трудового законодавства, наказ про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є законним, у звʼязку з чим відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на роботі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У листопаді 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи. На Підприємстві не проводилося скорочення штату, а відбулася зміна істотних умов праці, зокрема зміна назв посад працівників, які здійснювали кадрове діловодство, а також функцій і завдань за цими посадами. Попередження про наступне вивільнення та розірвання з ним трудового договору від 01 серпня 2016 року було підписане заступником генерального директора з безпеки, який згідно з чинним законодавством та Статутом ДП "СхідГЗК" не є уповноваженим органом власника. ППО ДП "СхідГЗК" не дала згоди на його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у звʼязку з невідповідністю вказаної підстави звільнення фактичним обставинам. Суди не мали права давати оцінку рішенням профспілкової організації.
У лютому 2018 року ДП "СхідГЗК" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що під час звільнення позивача з роботи Підприємство виконало всі вимоги трудового законодавства. Виключно роботодавцю належить право самостійно визначати організаційну структуру, а також встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Роботодавець пропонував ОСОБА_6 вакансії в усіх підрозділах підприємства, але він на жодну з них не погодився. На Підприємстві відбулося скорочення посади, яку займав позивач, а тому його твердження про зміну істотних умов праці є безпідставними.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2018 року справу № 176/2096/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовʼязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовʼязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звʼязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судами встановлено, що з 16 серпня 2005 року ОСОБА_6 перебував з відповідачем у трудових відносинах, з 01 вересня 2008 року працював на посаді заступника начальника відділу кадрів управління ДП "СхідГЗК".
Відповідно до статті 62, частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, визначає кадрову політику, встановлює чисельність працівників, штатний розпис та підбирає на вакантні посади кваліфікованих спеціалістів, що закріплено і у Статуті ДП "Схід ГЗК".
Наказами генерального директора Підприємства від 26 квітня 2016 року № 166 та від 13 травня 2016 року № 184 було розпочато процедуру змін в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників в підрозділах ДП "СхідГЗК".
Окрім того, з метою підвищення якості та ефективності кадрової роботи з персоналом, своєчасної та якісної підготовки резерву керівників та спеціалістів усіх рівнів і кваліфікованих робітників, більш оптимального завантаження кадрових працівників та підвищення їх кваліфікації з огляду на завдання, поставлені перед кадровою службою, було прийнято рішення щодо удосконалення діяльності кадрових підрозділів на Жовтоводському майданчику ДП "СхідГЗК" шляхом їх реорганізації.
Наказами генерального директора Підприємства від 26 квітня 2016 року № 166 (з додатками), від 13 травня 2016 року № 184 "Про зміну в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників в підрозділах ДП "СхідГЗК" з 02 серпня 2016 року із структури управління ДП "СхідГЗК" виключено (ліквідовано) структурну одиницю управління - відділ кадрів Підприємства, а із структури структурних підрозділів ГМЗ, РМЗ, АТГ, СБ, СПО, РБУ, ЦЛ КВПіА - відділ обліку та комплектації кадрів, бюро з обліку та комплектації кадрів, старших інспекторів з кадрів, інспекторів з кадрів, старших табельників і табельників та інший обслуговуючий персонал.
Наказом від 23 травня 2016 року № 193 на Підприємстві з 02 серпня 2016 року створено новий самостійний структурний підрозділ (код цеху 07) - службу по роботі з персоналом ДП"СхідГЗК". Пунктами 2 та 3 цього наказу введено організаційну структуру служби по роботі з персоналом та штатний розпис керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робітників цієї служби.
Згідно з вищезазначеними наказами зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців і робітників ДП "СхідГЗК" з 02 серпня 2016 року виключено всі штатні одиниці кадрових працівників зазначених структурних підрозділів та відділу кадрів управління, у звʼязку з чим всі кадрові працівники підлягали стовідсотковому вивільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що вони були письмові попередженні, в тому числі позивач. Одночасно із врученням попередження працівникам, в тому числі ОСОБА_6, було запропоновано посади в новоствореній службі по роботі з персоналом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звʼязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обовʼязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобовʼязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обовʼязок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовʼязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зʼявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Розглядаючи трудові спори, повʼязані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають зʼясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.