Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 357/6198/17
провадження № 61-35404св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Орган опіки і піклування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Таргоній Д. О., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки і піклування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обовʼязків щодо утримання та виховання сина, не приймає участі у його розвитку, батьківство відповідача перешкоджає їй виїжджати разом із дитиною за кордон.
Враховуючи наведене, позивач просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обовʼязків.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач належним чином не довела необхідності обрання до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, відомості про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власного сина, або дані про те, що до відповідача раніше застосовувалися попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, матеріали справи не містять.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У травні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції не встановив правовідносин та обставин, які виникли між сторонами, не дослідив висновок органу опіки та піклування від 06 листопада 2017 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не встановив обставин, які мають вирішальне значення для вирішення цієї справи, а саме, що відповідач ніколи не бачив свого сина, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися коли позивач була на третьому місяці вагітності, відповідач не намагався протягом десяти років зустрітися із сином, він протягом всього часу не приймає участі у його вихованні, не допомагає матеріально та взагалі не цікавиться життям сина. Апеляційний суд безпідставно підтримав висновки суду першої інстанції, не спростувавши при цьому доводів апеляційної скарги, чим порушив основний принцип цивільного судочинства про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що у період із 10 вересня 2005 року по 23 травня 2009 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із позивачем.
24 жовтня 2009 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про припинення права на аліменти на дитину у звʼязку з передачею права власності на нерухоме майно, відповідно до пункту 1 якого батько передає, а мати приймає у власність дитини квартиру АДРЕСА_1.
Згідно із характеристикою ОСОБА_7, учня 4-Г класу спеціалізованої школи № 14 імені ГрушевськогоС. Ф. м. Києва, на батьківські збори завжди приходить мама, за весь період навчання дитини у школі батько жодного разу не приходив до школи та не цікавився його успіхами у навчанні, участь у вихованні дитини не приймає.
06 листопада 2017 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято висновок № 104-9444 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно зі змістом вказаного висновку позивачем створені належні умови для проживання, навчання та виховання дитини. Під час засідання комісії 02 листопада 2017 року матір дитини повідомила, що батько жодного разу не бачив сина, оскільки вони розійшлись ще до того як народився ОСОБА_7.
Нормативно-правове обґрунтування
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обовʼязки у сімейних відносинах, шлюбі та сімʼї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обовʼязки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобовʼязані піклуватися про здоровʼя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обовʼязків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обовʼязки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.