Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 454/2025/15-ц
провадження № 61-46621св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_7, ОСОБА_5,
представник ОСОБА_4- ОСОБА_6,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року у складі судді Пахут С. О. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1.
У період з 02 грудня 2003 року до 12 січня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Спільних дітей від шлюбу не мають.
У житловому будинку по АДРЕСА_1, окрім нього, зареєстровані його колишня дружина - ОСОБА_4 та її троє дітей від іншого шлюбу:ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5
Вказував, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 певний час проживала в указаному будинку разом зі своїм сином ОСОБА_3 Однак, у 2011 році вона з ОСОБА_3 виїхала в Італію, де створила нову сімʼю. З цього часу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у належному йому на праві власності будинку не проживають. Двоє дітей ОСОБА_4: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, народилися в Італії, в Україні жодного разу не були, але зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_1.
Оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у житловому будинку по АДРЕСА_1 не проживають без поважних причин понад один рік, то вони згідно з частиною другою статті 405 ЦК України втратили право користування цим приміщенням.
На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням та зняти їх з реєстрації місця проживання.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.
Визнано ОСОБА_4, 1979 року народження, ОСОБА_3, 2000 року народження, ОСОБА_7, 2012 року народження, ОСОБА_5, 2014 рокународження, такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 та знято їх з реєстрації місця проживання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та її син ОСОБА_3, 2000 року народження, у 2011 році виїхали до Італії, де у ОСОБА_4 народилося двоє дітей: ОСОБА_7, 2012 року народження, та ОСОБА_5, 2014 року народження, що свідчить про те, що відповідачі відповідно до частини другої статті 405 ЦК України втратили право користування житловим приміщенням, оскільки вони були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки відповідачі були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік, при цьому іншої домовленості між ними і власником житла (позивачем у справі) про збереження права на користування житлом, у разі відсутності понад один рік, не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, орган опіки та піклування Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення статті 156 ЖК Української РСР, якою визначено, що члени сімʼї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сімʼї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сімʼї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
При цьому вказаною статтею передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сімʼї права користування займаним приміщенням.
З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором дарування від 17 вересня 2003 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 8, т. 1).
В указаному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (а. с. 11)
02 грудня 2003 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Свитазівською сільською радою Сокальського району Львівської області 02 грудня 2003 року (а. с. 6).