ПОСТАНОВА
Іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
Провадження № 11-585сап18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю
секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
скаржниці ОСОБА_3,
представника скаржниці ОСОБА_4,
представника Вищої ради правосуддя Русакової І. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 17 квітня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою (позовом) на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 17 квітня 2018 року "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності".
Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 травня 2018 року відкрила провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.
Свою скаргу ОСОБА_3 мотивувала тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданим відповідачу повноваженням; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття нею рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, без дотримання принципу пропорційності та з порушенням строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
ВРП у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні скарги, оскільки рішення ВРП від 17 квітня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Відповідач дотримався всіх вимог законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно зʼясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обʼєктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 19 серпня 1997 року призначив ОСОБА_3 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва, а Верховна Рада України Постановою від 11 липня 2002 року обрала її суддею цього ж суду безстроково.
08 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 у звʼязку з розглядом нею 25 січня 2014 року справи
№ 753/1705/14-к.
Зі змісту цієї заяви вбачається, що 25 січня 2014 року суддя ОСОБА_3 постановила ухвалу у справі № 753/1705/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів стосовно ОСОБА_7, який був учасником масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII) заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
У звʼязку із закінченням повноважень ТСК зазначена вище заява про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_3 та повʼязані з її розглядом документи були надіслані для розгляду за загальною процедурою до ВРЮ (правонаступником якої є ВРП).
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її дисциплінарні палати.
Пунктом 33 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачено, що заяви, передані ТСК до ВРЮ відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 1188-VII, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 27 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3, а рішенням від 16 листопада 2017 року притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що під час прийняття ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо ОСОБА_7 суддя ОСОБА_3 допустила порушення закону, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і які є очевидними та грубими, а їх наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, у звʼязку із чим дисциплінарний проступок є істотним. Беручи до уваги істотність проступку та його наслідки, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень, багаторічний досвід роботи на посаді судді не можуть бути підставою застосування більш мʼякого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про її звільнення з посади судді.
17 квітня 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_3 на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), залишила його без змін.
Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 17 квітня 2018 року "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності", що є предметом цього судового розгляду.
У судовому засіданні скаржниця та її представник ОСОБА_4 підтримали скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.
Представник ВРП Русакова І. Г. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, що викладені у відзиві та були наведені під час слухання справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи скаржниці та її представника, надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що підстави для скасування рішення ВРП від 16 листопада 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону
№ 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: на засіданні 17 квітня 2018 року були присутні 15 її членів, "за" прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 14 членів, "проти" - 1; рішення підписано всіма членами ВРП, які були присутні на засіданні. ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про засідання. При розгляді цієї дисциплінарної справи були присутні скаржниця та її представник, які відповідали на питання членів ВРП і надавали свої пояснення.
Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку, що суддя ОСОБА_3 завдала істотної шкоди правосуддю у вигляді підриву його авторитету та суспільної довіри до суду, внаслідок чого суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді, тобто надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ, навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обовʼязків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції". У межах скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд Першої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який його було винесено, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "ОлександрВолков проти України").
Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. ВеликаПалата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на рішення про залишення без змін рішень її дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення ВРП від 17 квітня 2018 року, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП, наведені в скарзі ОСОБА_3, а також у виступі скаржниці та її представника у судовому засіданні, свідчать про наявність у ВеликоїПалати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обовʼязку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обовʼязок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обовʼязок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У своїй скарзі суддя ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що дисциплінарну справу щодо неї відкрито з порушенням норм законодавства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, що діяла на час постановлення суддею ухвали від 25 січня 2014 року), такі повноваження належали до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС).
Проте, ці доводи є неприйнятними з огляду на таке.
Законом № 1188-VІІ визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у звʼязку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1188-VІІ заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі ст. 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення. Таке повідомлення було опубліковано 12 червня 2014 року.
Заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою (ч. 5 ст. 2 Закону № 1188-VІІ). На підставі цієї норми заява ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 була передана саме до ВРЮ для продовження її розгляду за загальною процедурою.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року
№ 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та Закон № 1402-VІІІ, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VІІІ.
За змістом п. 21 розд. ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIIІ дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VІІІ, дисциплінарні палати ВРП розглядають у порядку, передбаченому п. 32 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, з урахуванням особливостей, визначених регламентом ВРП.
Рішенням ВРП від 02 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три дисциплінарні палати, визначено кількісний та персональний склад кожної Дисциплінарної палати.
Разом з тим, п. 33 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 1402-VIII передбачено, що заяви, які передані ТСК до ВРЮ відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 1188-VІІ, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Аналізуючи наведені вище норми законів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП є органом, який уповноважений розглядати заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), які ТСК передала до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, однак не були нею розглянуті до створення ВРП.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 3913/0/15-17 (провадження
№ 11-52сап18) та від 07 червня 2018 року у справі (провадження № 11-272сап18).
Таким чином, посилання скаржниці на те, що дисциплінарне провадження щодо неї здійснено ВРП, яка не мала відповідних повноважень, спростовуються вказаними нормами законодавства.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 також зазначає, що підстави для застосування до неї стягнення у виді подання про звільнення з посади судді відсутні, оскільки в її діях не було умислу або грубої недбалості, а ухвала від 25 січня 2014 року у справі № 753/1705/14-к постановлена в межах дискреційних повноважень судді.
Однак суд не підтримує таку позицію скаржниці, адже ВРП та її дисциплінарний орган в оскаржуваному рішенні детально обґрунтували, у чому виражено допущення суддею низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення справи № 753/1705/14-к про застосування запобіжного заходу ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (п. 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовʼязки). Згідно з п. 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обовʼязків ефективно та належним чином.
Крім того, Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дії чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (п. 19 Спільного висновку щодо проекту Закону "Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова"), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (п. 35 цього Спільного висновку).
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП, що дії судді ОСОБА_3 під час розгляду справи № 753/1705/14-к і постановлення ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів викликають сумнів у її неупередженості та дотриманні нею вимог щодо всебічного, повного й обʼєктивного зʼясування обставин і вирішення цієї справи відповідно до закону.
ВРП та її Перша Дисциплінарна палата встановили, що в ухвалі від 25 січня 2014 року у справі № 753/1705/14-к суддя ОСОБА_3 дійшла висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Суддя вказала на доведеність у клопотанні слідчого існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), які обумовлюють обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, тобто, що підозрюваний може переховуватися від слідства та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб та/або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Також суддя вказала, що вважає недостатнім застосування більш мʼякого запобіжного заходу для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведені в судовому засіданні. При цьому в судовому рішенні не конкретизовано, які саме ризики існували під час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу, про наявність таких ризиків ОСОБА_3 не змогла надати ніяких пояснень й у судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду при розгляді її скарги на рішення ВРП від 17 квітня 2018 року.
Також суддя ОСОБА_3, оцінюючи в сукупності обставини справи під час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу, не вказала, на яких належних, допустимих та достовірних доказах ґрунтується її переконання щодо винуватості підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про тримання його під вартою, а обмежилась лише переліком законодавчих підстав для застосування такого виду запобіжного заходу.
Вона не взяла до уваги й не надала жодної оцінки оцінки та належного обґрунтування й тій обставині, що у клопотанні слідчого не зазначено, якими доказами підтверджується підозра у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
У матеріалах дисциплінарної справи міститься копія рапорта командира роти "Беркут" на імʼя начальника Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві, у якому зазначено про затримання шести осіб, включаючи ОСОБА_7, у звʼязку з бійкою, влаштованою ним та іншими особами біля лікарні № 17 у пров. Лабораторному, 12 у м. Києві, під час якої було помічено ножі та предмет, схожий на пістолет. При цьому предметами, що були вилучені у затриманих, у рапорті значаться: документи, мобільні телефони, ключі (у тому числі від автомобілів), фотоапарат.
У ОСОБА_7 при затриманні не було вилучено нічого.
Зазначене свідчить про суперечливість доводів, якими обґрунтовувалось клопотання слідчого, та вказує на їх невідповідність матеріалам, доданим до клопотання, чому суддя ОСОБА_3 також не надала належної оцінки.
Окремою підставою для висновку про наявність умислу в діях ОСОБА_3 ВРП та її дисциплінарний орган визначили факт недотримання суддею приписів ст. 206 КПК України. Зокрема, на час вирішення клопотання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу суддя володіла інформацією, яка свідчила про можливе застосування до підозрюваного надмірної сили працівниками міліції, а його тілесні ушкодження мали очевидний характер, що визнала ОСОБА_3 у судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду.
Водночас необхідно зазначити, що в матеріалах дисциплінарної справи міститься копія медичної довідки від 23 січня 2014 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, згідно з якою ОСОБА_7 з указаної дати перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом повторної черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою мʼяких тканин голови, нижніх кінцівок, грудної клітки. Стан хворого оцінювався як середнього ступеня важкості. При цьому ОСОБА_7 у судовому засіданні при обранні міри запобіжного заходу, маючи явні ознаки побиття, серед іншого, на обличчі, зазначав про поганий стан здоровʼя і необхідність тривалого лікування, стверджував, що тілесні ушкодження йому були заподіяні працівниками міліції. Проте вказаних обставин суддя ОСОБА_3 не взяла до уваги, зазначивши в ухвалі лише про врахування стану здоровʼя підозрюваного.