ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2019 року
Київ
справа №802/294/17-а
провадження №К/9901/22880/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу
за позовом громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Полотнянка Ю.П. (головуючий), Загороднюка А. Г., Драчук Т.О.
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - Управління ДМС України у Вінницькій області), в якому просила:
1.1. визнання протиправним та скасування рішення Управління ДМС України у Вінницькій області від 03 лютого 2017 року № 3 в частині заборони подальшого вʼїзду в Україну терміном на три роки.
2. В обґрунтування позову зазначає, проживає та працює в Україні разом із сімʼєю майже 16 років. У 2012 році вона, разом із чоловіком, вимушена була виїхати на свою батьківщину до Республіки Узбекистан, оскільки необхідно було зареєструвати дітей. Перебувати в Республіці Узбекистан було важко, у звʼязку із складною економічною ситуацією в країні, тому вони вирішили повернутися до України.
3. Позивач вказує на те, що 30 червня 2016 року повернулась в Україну за правилами тимчасового перебування строком на 90 днів. Після закінчення цього строку, позивач хотіла звернутися до компетентних органів із проханням про продовження терміну перебування в Україні, однак, не змогла цього зробити вчасно, у звʼязку з тим, що не могла сплатила необхідні платежів при зверненні з відповідною заявою, із-за скрутного матеріального становища.
4. Позивач зазначає, що заборона вʼїзду в Україну протягом трьох років є неправомірною та такою, що не відповідає приписам статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", оскільки до кримінальної відповідальності не притягувалась, під слідством та судом в Україні не перебувала. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП, сплатила добровільно.
5. У звʼязку із наведеним, вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення про примусове повернення в частині заборони подальшого вʼїзду в України терміном на три роки.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
6. 03 лютого 2017 року Управлінням ДМС України у Вінницькій області прийнято рішення № 3 про примусове повернення з України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборони їй подальшого вʼїзду на територію України терміном три роки.
7. Як слідує з рішення Управлінням ДМС України у Вінницькій області про примусове повернення в країну походження, громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувалась, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до ст. 31 Закону №3773 громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 не виявлено. Термін тимчасового перебування позивача на території України закінчився 30 вересня 2016 року, а 01 лютого 2017 року її було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф в розмірі 510,00 грн., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті КУпАП, штраф був сплачений нею добровільно 01 лютого 2017 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Постановою Вінницького окружного адміністративного від 21 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 3 від 03 лютого 2017 року про примусове повернення з України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в частині заборони подальшого вʼїзду в Україну терміном на три роки.
9. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які свідчать про наявність підстав для застосування до позивача заборони вʼїзду в Україну терміном на три роки.
10. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року постанова суду першої інстанції скасована, позовні вимоги задоволені. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 3 від 03 лютого 2017 року про примусове повернення з України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в частині заборони подальшого вʼїзду в Україну терміном на три роки.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, про відсутність доказів, що свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони вʼїзду в Україну терміном на три роки.
12. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, в частині того, що вказана адміністративна справа підсудна місцевому загальному суду, як адміністративному, а не окружному адміністративному суду. У звʼязку з чим, суд апеляційної інстанції враховуючи встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.
IV. Касаційне оскарження
13. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Управління ДМС України у Вінницькій області в доводах касаційної скарги зазначає, що судом не повно зʼясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. У преамбулі Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон України №3773-VI) вказано, що цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх вʼїзду в Україну та виїзду з України.
20. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоровʼя, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.