ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
09 квітня 2019 року
справа №815/3374/16
адміністративне провадження №К/9901/41405/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Залізничної обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2016 року у складі судді Стефанова С.О.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у складі суддів Джабурія О.В., Вербицької Н.В., Крусяна А.В.
у справі № 815/3374/16
за позовом Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь"
до Залізничної обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправними відмов у прийнятті податкових декларацій,
У С Т А Н О В И В :
У липні 2016 року Приватне підприємство "Ексімтранссервіс-Південь" (далі -Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Залізничної обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправною відмову податкового органу у прийнятті податкових декларацій, визнати податкові декларації поданими до податкового органу у день їх фактичного отримання.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, позов задовольнив.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що прийняття податкової декларації є обовʼязком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобовʼязана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обовʼязкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
У серпні 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне зʼясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у звʼязку зі зміною Підприємством свого місцезнаходження (з м. Одеса, Малиновський район, вул. Генерала Цвєтаєва, 3/5 на м. Львів, Залізничний район, вул. Городоцька, 174), 31 грудня 2015 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів підприємства, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
У звʼязку із зміною місцезнаходження позивача, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області розірвано з позивачем договір про визнання електронних документів.
З січня 2016 року позивач перебуває на обліку у відповідача. Позивачем неодноразово засобами електронного звʼязку на адресу відповідача направлявся договір про визнання електронних документів, однак податковий орган не уклав з позивачем даний договір. Таким чином, Підприємство не мало можливості подавати податкову звітність з податку на додану вартість в електронному вигляді засобами електронного звʼязку, хоча позивач являється платником податку на додану вартість.
Підприємство поштою надсилало на адресу податкового органу підписану керівником та скріплену печаткою підприємства податкову звітність з ПДВ за січень - квітень 2016 року, яку податковий орган отримував, що підтверджують повідомлення про вручення поштового відправлення.
Податковий орган листами повідомляв Підприємство про відмову у прийнятті податкової декларації підприємства.
У листах податковий орган як на підставу відмови посилався на встановлення факту відсутності посадових осіб підприємства за податковою адресою підприємства, про що складено акт № 4 від 12 січня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.