ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2019 року
Київ
справа № 161/18677/17
провадження № К/9901/53530/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької районної ради Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання права на безоплатний проїзд, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Рудської С.М. від 14 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Затолочного В.С., Матковоськохї З.М., Шавеля Р.М. від 31 травня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Луцької районної ради Волинської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання права на безоплатний проїзд, в якому просив:
- визнати за ОСОБА_2 право на безоплатний проїзд в міському пасажирському транспорті та приміських маршрутах.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не включення Луцькою районною радою Волинської області певних категорій громадян до перелік пільгової категорії осіб, які користується правом безплатного проїзду на міському пасажирському транспорті загального користування та приміських маршрутах не позбавляє позивача права безкоштовного проїзду, оскільки дане право йому забезпечується постановами Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 та від 16 серпня 1994 року № 555 і додаткового визнання на підставі рішення суду таке право не потребує.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно та пенсіонером за віком.
У відповідь на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_2 управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області було розʼяснено, що відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ з 1 червня 2015 року окремі категорії пільговиків втратили право на пільговий проїзд у міському, приміському та міжміському транспорті.
6. Вважаючи, що його права порушені, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 протягом останніх років не має можливості користуватись своїм правом на безплатний проїзд в міському пасажирському транспорті та приміських маршрутах, оскільки водії та перевізники стверджують, що інваліди та пенсіонери за віком не включені Луцькою районною радою Волинської області до переліку пільгових категорій, а тому перевезення таких осіб здійснюється на загальних умовах, тобто на платній основі.
8. Луцькою районною радою Волинської області подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, в якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах, а також встановлено, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.
10. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року № 555 "Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354" постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" була поширена на інвалідів.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
11. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що ОСОБА_2 і як інвалід ІІ групи і як пенсіонер за віком, має право на безкоштовний проїзд на міському пасажирському транспорті загального користування та приміських маршрутах і додаткового визнання на підставі рішення суду таке право не потребує.
12. Обовʼязковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, субʼєктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
13. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
14. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.